20 добрих історій від користувачів мережі, від яких в світі стає трохи світліше

Якщо ви встали не з тієї ноги, справи йдуть не за планом, і здається, що весь світ налаштований проти вас, ми хочемо вас порадувати: це тимчасово. Не вішайте ніс: добра в світі більше, ніж зла. І ми не будемо втомлюватися вам це доводити, ділячись історіями, які розповідають користувачі мережі. Це історії про раптові і добрі вчинки: від несподіваного компліменту до порятунку тих, хто тоне. Але кожен з них здатний розтопити серце і зробити цей світ трохи світлішим.

Одного разу водій трамвая врятував мені життя, притиснувши дверима. У той момент, коли я збиралася виходити з трамвая, який, до того моменту, вже зупинився в призначеному йому місці, водій різко почав закривати двері, тим самим притиснувши мене до кабіни. Я не встигла навіть збагнути, що сталося, як в наступну секунду повз проноситься автомобіль. Якби не той пильний водій з блискавичною реакцією, мене б, можливо, вже не було в живих.

У віці 9 років ми з подругою на дачі знайшли пташеня, що випало з гнізда. Посадили в коробочку і тримали на вулиці, поруч з місцем, де знайшли. Найскладніше — це було його нагодувати. Так ми з подругою навчилися жувати дощових черв’яків. А потім пташеня зміцніло і полетіло. Дитяче щастя.

До мене на вулиці підійшла незнайома дівчина, і, ніяковіючи, запропонувала пластир. Я трохи розгубилася, але вона дружелюбно показала на мій натертий до крові мозоль, який я не бачила (але відчувала), і пішла, мило посміхаючись.

Влаштувалася на нову роботу. Поки йшло стажування, свого столу не було і обідати було ніде. Поки на вулиці тепло, пристосувалася їсти на лавочці у дворі багатоповерхівки поруч з офісом. В один із днів розумію, що забула вилку. Ну що робити, знизала плечима і стала їсти кришкою від контейнера. Повз пройшов і зайшов в під’їзд хлопець, поглядаючи на мене. Самій смішно, а йому й поготів. Через пару хвилин вийшов з вилкою. 

Знайшли ми той-тер’єра, віддали подрузі (п’ять собак, дві кішки, приватний будинок). Вона місяць кожен день гуляла з ним по різних районах міста в надії, що собака впізнає рідні місця. 
В один з вечорів гуляють по черговому району, а повз проходить дівчинка з подружками і жалібно так говорить: «Зовсім як наша». Подруга стрепенулася і голосно так їй: «Так може бути, це ваша ?!» Дівчинка покликала песика на ім’я, він зрадів і почав рватися до неї. Сльози радості, сім’я возз’єдналася.)))

Працювала в магазині натуральної косметики. Часто заходили бабусі і розглядали баночки і тюбики, купували рідко. Напарниця закатувала очі і говорила, щоб я відповідала їм сухо, інакше надовго залишаться. А я любила з ними спілкуватися, навіть в підсобку лізла за новими пробниками, щоб подарувати. Часто бабусі розповідали про себе і про те, що їх ніхто не чекає вдома, ось і ходять по цікавих місцях. В мої зміни вони завжди знайомилися між собою і йшли не поодинці. Сподіваюся, всі подружилися.

На вулиці мене оточила дітвора, кричачи за кілометр: «Добрий день!» Просто днями я винесла на майданчик три пакети іграшок, з яких давно виросла дочка-підліток. Тепер я улюблениця двору. Ходжу весь тиждень і посміхаюся від їх щирої вдячності)))

За місяць до весілля сиділа в салоні краси, фарбувала волосся. І тут приходить мені в месенджер від знайомої фотки мого нареченого, що цілується з іншою в парку. Я в сльози, зрозуміла все відразу, так як вже були підозри; сиджу, реву. А майстер, дізнавшись, що трапилося, говорить: «Фарбування безкоштовне, зараз зроблю укладку ще безкоштовно, сходіть сьогодні і відірвіться в який-небудь бар. Забудьте козла». І зробила з мене красуню. А я пішла виконувати її пораду. Минуло вже два роки, досі вдячна їй за підтримку.

Поверталася з роботи. На пішохідному переході мене пропустила машина. Я спокійно перейшла дорогу і йду собі далі. Як раптом мене гукнув водій. Повертаюсь, а він каже: «Я пропустив вас не через правила, а тому що ви дуже красива». І поїхав.

Мій тато суворий і серйозний чоловік, всі ці телячі ніжності не для нього. Нещодавно, коли ми їхали в машині, я побачила його другу сторону — милу і турботливу. А все тому, що на дорозі сиділи пташки, і, наближаючись до них, він кричав у відкрите вікно: «Пташки, летіть! Летіть, я не хочу вас вбивати!»

Ми з чоловіком зірвалися в Пітер, це була моя давня мрія. Правда, поїхали в квітні, але — чудо! — потрапили на розвід мостів, точніше, в цей час пізно ввечері їх випробовували. Помилувалися, пофотографували і викликали таксі. Таксист під час нашої розмови дізнався, що ми вперше в цьому місті, і влаштував нам екскурсію по нічному Пітеру. І за це більше грошей з нас не здер! Це було супер.

Часто в кафе або ресторанах залишаю 20 грн. в складках дивана, щоб найбільш відповідальному працівнику при ретельному прибиранні було приємно.

Попереду мене йшов дядько, у нього з кишені випало 100 гривень. Йдучи позаду, я підняла їх. Повернувши їх людині, відчувала, що світ врятувала, а ввечері того ж дня ця ж людина підійшла до мене і ненароком дала морозиво. 
Спілкуємося вже як 14 років. Йому 56, мені 18.

Якось давним-давно, коли я ще був маленьким, мої бабуся і дідусь раз на півроку їздили в Чорнобиль, але моє запитання: «Навіщо?», Просто ігнорували. Нещодавно мені розповіли, що вони були волонтерами і стежили за місцевими цуценятами і собаками. Годували, робили дах на зиму, і все в такому дусі.

Чоловік моєї подруги врятував п’ятирічного хлопчика від утоплення. Їздили з донькою шукати качок, зупинилися біля ставка, він вийшов з машини і побачив дитину, стирчала з води у неї тільки попа. Він, не роздумуючи, в одязі кинувся рятувати. Протягом двох хвилин приводив до тями хлопчика, який був уже синій, і все-таки домігся стабільного дихання. Перехожі викликали швидку. Після того як вона приїхала, він поїхав. 
Дуже скромний, героєм себе не вважає, каже, так вчинив би кожен.

Знайшов в парку під лавкою телефон, подзвонив за останнім номером, відповіла жінка, поспілкувалися, попросила принести телефон на адресу. Було недалеко йти, і я вирішив занести. Двері мені відкрила бабулька — біле волосся, струнка, мила. Я віддав телефон, це був телефон її чоловіка, він його в парку загубив, запросили мене на чай, відмовитися не вийшло. Йдучи після чаювання, в подяку отримав банку домашнього варення, банку домашнього меду і зібраний ними луговий чай, було дуже приємно.

Стало дуже погано в автобусі — від задухи паморочилося в голові, відчувала, що ось-ось втрачу свідомість. Але одна жінка помітила, посадила на своє місце, дала півторалітрову пляшку води. Потім довела до лавочки на зупинці. Не впевнена, що подякувала їй як слід, але вона врятувала мене.

Повертаючись з вузу, в метро побачив дівчину, яка грала на скрипці в переході між «Театральною» та «Площею революції». Вона грала шалено красиво. Недовго думаючи, я вирішив віддати їй всю свою стипендію, тим більше фінанси дозволяли, та й їй потрібніше. Я ще ніколи не бачив такого щастя в очах людини, коли серед копійок вона побачила дві тисячі. Її усмішка зробила мій день. 
Мабуть, це краще, що я робив за життя!

Усвідомив, що повинен бути вдячний лікарю, який так акуратно зав’язав мені пупок при народженні. Так як народився в селі, мати особисто знала цю жінку, тому я передав через неї спасибі. Як потім вона розповідала, лікар дуже здивувалася і посміхнулася. Каже, перший раз їй передавали спасибі за пупок. Всім розповідаю про своє досягнення, всі іржуть)

Живу на останньому поверсі багатоповерхівки. Завжди, коли приїжджаю на ліфті на свій поверх, виходячи, спускаю його на перший, щоб людина не чекала, коли ж ліфт спуститься до неї. Причому роблю я це на автопілоті — в якому б стані не поверталася додому. Це як з прийняттям душу перед сном.

НАС ЦІКАВИТЬ ВАША ДУМКА, ПИШІТЬ В КОМЕНТАРЯХ

ЧИТАЙТЕ:  Зустріч, яка змінила життя двох закоханих по листуванню