Мені було шість років, а братові чотири, коли нас забрала старша сестра.
Мама часто пила, гуляла, ми з братом залишалися вдома самі без нагляду, сиділи голодні.
Сестра Наталя старша за мене на чотирнадцять років, є ще старший брат, якому на той момент було близько двадцяти п’яти років, але він пішов з дому, коли йому ледь виповнилося чотирнадцять, з того часу він рідко давав про себе знати.
Напевно навіть не знав про те, що у нього є ще брат і сестра.
У той день, коли Наталя нас забрала, мама знову напилася і спала на дивані. Сестра прийшла, а ми з братом сидимо і гриземо черствий хліб.
Наталя розштовхала маму.
– Я Вальку і Сергійка до себе забираю, буду про них піклуватися, – сказала сестра матері, яка ледь відкрила очі.
– Ну і забирай, подумаєш, – сказала мама ображено, впала назад на диван і заснула.
Так ми стали жити з сестрою. Сергійка вона влаштувала в дитячий садок, а мене записала в школу.
Коли я вже вчилася в другому класі, якось помітила, що вона ходить задумлива і весь час посміхається.
– Наталя, а чого ти посміхаєшся? – запитала я її.
– Ой, Валя, скоро заміж виходжу, уявляєш, – радісно сказала мені сестра.
Насправді, не було чому радіти, я тоді вже розуміла, що чоловік сестри може нас з братом вигнати, навіщо йому чужі діти. Але я даремно переживала.
Григорій виявився добрим, чуйним і працьовитим хлопцем.
Через деякий час Наталя народила дітлахів, двох хлопчиків, одного за іншим.
Тепер на руках у Наталі було четверо дітей. Я дев’ятирічна, брат семирічний і двоє малюків однолітків.
Як двадцяти чотирирічна дівчинка з усім справлялася я не знаю, але Наталя завжди була веселою і життєрадісною.
Правда, ми з братом старалися як могли. Я по господарству все намагалася робити і прибирала, і їжу готувала. Брат Сергій був хуліганом, в школі часто бешкетував, вчився погано.
Одного разу з ним поговорив Григорій, після чергового виклику в школу.
– Сергію, ти розумієш, що могло б бути, якби вас Наталя не забрала? – запитав Григорій.
– Не знаю, з мамкою б жили напевно, – знизав брат плечама.
– Ану поїхали, – сказав Григорій.
Повернулися години через дві, Сергійко був дуже задумливий.
– Де ж ви пропадали? – запитала я.
– В дитячий будинок навідувалися, – коротко відповів Григорій.
Після цієї розмови Сергій хуліганити перестав і вчився на четвірки і п’ятірки. Наталя тільки ходила дивувалася, що це з братом сталося.
Нещодавно сестра звідкись дізналася, що двоє дітей нашого старшого брата опинилися в дитячому будинку. На сімейній нараді довго не думали:
– Звичайно, забирай, навіть розмови немає, – сказав Григорій.
– Спасибі, – розплакалася Наталя, – але як ми будемо шістьох дітей ростити?!
– Де четверо, там і шестеро, витягнемо, – серйозно сказав Григорій.
Сьогодні вся наша велика родина їде забирати дітей, моїх племінників, з дитячого будинку.
Що думаєте?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!