Я нічого не потребувала. Сім’я – межа мріянь, затишна квартира. Але звалилося все відразу. Чоловік подав на розлучення. Ми все ще жили в одній квартирі, разом вечеряли і посміхалися один одному, поки листоноша не приніс мені рекомендований лист. Дата була вже призначена.
– Де ж ти тепер будеш жити? – Не вгамовувалася мама, коли дізналася, що Вітя нас кинув. -У тебе ні роботи, ні житла, йти нікуди. У нас батько і сестра твоя живуть!
Потік зі сліз гіркоти за долю улюбленої дочки був добре розбавлений красномовною нецензурною лайкою на адресу Віті. А ще звинувачення в мою сторону – не втримала чоловіка, не постаралася.
А кого утримувати? Вітя удавав, що все добре. Та й я вірила у вбудовану ним ілюзію сімейного благополуччя. А потім ввечері прийшов цей листоноша …
– Ну і до чого сльози? – кректав мій дід.
Але низка думок в голові спокою не давала. Як тепер жити? Три роки тому чоловік відрадив мене влаштовуватися на роботу, бо мій син, Максимко, постійно хворів. Тоді йому було 4, і до школи ми вирішили, що буду сидіти вдома, виховувати.
Я водила Максима в садок, старшу дочку – по гуртках і тренуваннях. Тепер молодший пішов в перший клас, а Валерії вже 15 років. Роботи у мене немає, і житло наше належить чоловікові.
– Тобі ж бабуся в спадок будинок залишила. – сказав Вітя. – Там і живіть. Віддам тобі всю техніку.
Техніку в будинок, де немає водопроводу. Я подумки «дякувала» чоловікові.
Цей будиночок дійсно дістався мені від бабусі, але чоловік навідріз відмовився приводити його в порядок. Квартира ж є, хороша, з ремонтом. Тепер мені треба було тут жити з дітьми.
– Тут так сиро. – зморщила ніс Валерія. – Я не хочу тут жити.
А Віті вже як і не було. Важко пояснити дорослій доньці, чому ми повинні тепер жити тут.
– Мам, я не залишуся тут. Буду жити з татом. Чому ваше розлучення повинно якось впливати на мене?
Валерію я не тримала. Вона дійсно мала право вибору. А Максим вчепився в мене, як пташеня і зводив брови слідом за сестрою.
Чи треба говорити, як пройшла наша перша зима? Я вставала о третій ночі, щоб затопити піч. Максим прокинеться вранці в школу і буде тепло. А син після уроків допомагав мені з дровами. Вечорами на санках катали їх, щоб помитися в лазні.
Аліментів чоловік мені не платив, а зарплата касира в магазині була набагато меншою, ніж зазначено в вакансії.
Мати все твердила:
– Дочка від тебе втекла, ти сидиш і нічого не робиш, щоб чоловіка повернути. Дивись і Максима відсудить!
– Не відсудить! – серйозно відповідав Макс. – Я до цієї людини ніколи не піду. А Валерію я в школі бачу.
Через рік сталося справжнє диво. Неподалік почалося будівництво нової школи, тому деякі будинки розселяли. Мій потрапив в це число. Нам виділили двокімнатну квартиру (метраж дозволив) в облаштованому районі, в новобудовах.
– Мам, – питала Валерія – можна прийти до вас?
– Так, звісно. – просто відповідала я.
Подруги дорікали, адже дочка вибрала тата, комфорт, а не мене. Так нехай там і живе, мовляв, навіщо пустила.
– Адже він говорив … Мам, а чоловіки всі такі? Він же зрадник! Його нова дружина почала дорікати мене за їжу, вічні сварки, я винна.
У Валерії підкосилися коліна прямо на порозі моєї квартири. Ридаючи, вона опустилася на підлогу і не могла більше пов’язано говорити. Я намагалася втішити зовсім ще молоду дочку, якій вперше довелося пережити зраду близької людини.
– Мам, ну скажи? Всі такі?
Максим не витримав водоспаду жіночих сліз і сміливо, по-чоловічому присів поруч з нами, прямо на підлозі в передпокої. Він обняв нас з усієї сили, що може бути у восьмирічного хлопчика.
– Одну надійну людину я знаю, – вказуючи на сина, сказала я Валерії.
А наш чоловік вже потягнув на підлозі важку сестринську сумку, бурмочучи під ніс:
– Розвели тут озеро. Ні до чого тут сльози. Все переживемо!
Що думаєте?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!