Чоловік почав затримуватися допізна на роботі, допомоги від нього з дитиною не було зовсім. Кожен його прихід додому супроводжувався лайкою і образами:
– Розсілася тут, корова. Краще б в зал походила.
– Тільки й робиш, що жереш. Я не буду давати тобі гроші на їжу, дивись – хоч трохи схуднеш.
– Я буду спати у вітальні, а то на нашому ліжку ти стільки місця займаєш, що для мене там місця немає.
Я вважала, що поправилася не надто сильно – всього 10 кілограмів треба було скинути. Та й, якщо чесно, я думала, що вони самі пропадуть, з часом, але до року своєї дитини я планувала влізти в свій 42 розмір назад. Проблеми з чоловіком почалися відразу після виписки з пологового будинку.
Він критично оглянув мій обвислий живіт і заявив:
– Я думав, ти повернешся така ж, як раніше. Чому не попросила разом з дитиною ще й жир прибрати?
Подібні слова доводили мене до сліз, я говорила чоловікові, що від нервів у мене може пропасти молоко, але він, навпаки, радів:
– Сумішшю вигодуємо.
А ще від нервів худнуть, так що спасибі мені скажи – для тебе стараюся. Відразу після пологів займатися я не могла – мені робили кесарів розтин, і перший час лікар заборонив займатися спортом, сказав почекати місяці півтора хоча б. Я б почекала, а ось чоловік зовсім з котушок злетів.
Моя свекруха, Ірина Станіславівна, завжди була на стороні свого сина. Всю вагітність вона говорила, що дитину я нагуляла, що причепилася до чоловіка тільки заради квартири і все погрожувала виставити мене на вулицю. Ми жили в квартирі матері свекрухи, а сама свекруха в тій, що дали її покійному чоловікові на заводі.
Квартира Ірини Станіславівни була приватизована і на мого чоловіка теж, він тоді був маленький. Від батька чоловік спадщину не отримав – чоловік Ірини Станіславівни все заповів їй. Свекруха була у нас нечастим гостем, і до кожного її приходу я готувалася, як до війни: ідеально вилизана квартира, різні смакоти на столі, чистий охайний чоловік у випрасуваній сорочці.
Але їй завжди було все не те і все не так. У мене склалося враження, що їй просто подобалося мучити мене причіпками. Над жартами Ірини Станіславівни наді мною вона сміялася разом з моїм чоловіком. Тиждень тому, як грім серед ясного неба – чоловік прийшов додому зі стрункою дівчиною і велів мені збирати речі, забирати піврічну дитину і котитися на всі чотири сторони.
Я була в шоці – він приволік якусь дівчину в наш будинок, з валізами, і сказав, що буде жити з нею, що жити зі мною він не може, що я викликаю у нього лише огиду. Я, ковтаючи сльози, почала збиратися. До мами? Там і без мене не продихнути – брат з дружиною і дітьми плюс мама в двокімнатній квартирі.
До подруг? Так кому я потрібна з маленькою кричущою дитиною на руках?
– Все, радуйся, буде у тебе нова невістка. Збирається вже. Хочеш, приходь, попрощаєшся? – чоловік голосно розмовляв телефоном зі своєю матір’ю. – Так корова, худнути не хоче, про мене не думає. Я одружився з худенькою, про те, що вона розтовстіє, ми не домовлялися. З новою дівчиною познайомлю. А що дитина? Аліменти з офіційної зарплати. Не помре з голоду, навпаки – їй корисно буде поголодувати. Добре передам. Поки, чекаю. Гей, – звернувся до мене чоловік, – Зараз мама прийде. Просила, щоб ти до її приходу не йшла. Мабуть, з онуком попрощатися хоче. А може, сама вирішила тебе виставити, адже вона давно про це мріє.
Я пішла вмиватися і зібрала всю свою силу волі в кулак: свекруха не побачить моїх сліз, пообіцяла я собі. Я буду глуха до її глузувань і сліпа до її єхидної усмішки.
Я буду триматися, чого б мені це не коштувало! З ванни я вийшла з байдужим виразом обличчя – нехай роблять, що хочуть, а у мене є син і я буду жити щасливо заради нього, незважаючи ні на що! Свекруха приїхала хвилин через 30. Вона з порога дала синові ляпас і почала кричати:
– Ти з глузду з’їхав? Дружину з немовлям на вулицю, а сам тут розважатися будеш? Я тебе хіба таким виховувала? Речі свої зібрав, дівку свою забрав і пішов геть звідси!
Ірина Станіславівна повернулася до мене:
– Ти! Сльози витерла, речі розклала. Давай дитину мені. Зараз бабуся тебе поняньчить, ой чиї це такі маленькі пальчики? – почала сюсюкати свекруха з моєю дитиною.
Чоловік обурено заперечував:
– Ти мене виганяєш? У тебе совість є? І куди я піду?
– А куди дружина піде з дитиною на руках – тебе не цікавило! Не маленький, розберешся! – парирувала свекруха. Чоловік пішов, забравши свою дівку з собою, пригрозивши матері наостанок, що так цього не залишить. Ми з мамою чоловіка попили чай, вона пообіцяла, що допоможе, чим зможе.
– Можеш тут жити, скільки вважатимеш за потрібне. Не бійся – не вижену. Я, звичайно, знала, що мій син – не подарунок. Але що у нього немає совісті – була не в курсі. Все, не реви.
Ірина Станіславівна розповіла, що її син зібрався розмінювати її квартиру.
– Так і заявив – третина моя, ділімо. По-хорошому не продаси квартиру – в суд піду, змушу мені мою частку виплатити, – гірко зітхнула свекруха.
– Де я його упустила?
Що Ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!