Добра історія про крихітного захисника

Пес був старий. Навіть за людськими мірками кількість прожитих псом років виглядало вельми солідно, для собаки ж подібна цифра здавалася просто немислимою. Коли до господарів приходили гості, пес чув одне і те ж питання:

— Як ваш старий, живий ще? — і дуже дивувалися, бачачи величезну голову пса в дверному отворі.

Пес на людей не ображався — він сам прекрасно розумів, що собаки не повинні жити так довго. За своє життя пес багато разів бачив господарів інших собак, які при зустрічі зітхали і питалися:

— А де ж ваш?

У таких випадках хазяйська рука обіймала потужну шию пса, немов бажаючи утримати його, і не відпустити назустріч невідворотного.

І пес продовжував жити, хоча з кожним днем ​​ставало все важче ходити, все важче робилося дихання. Колись підтягнутий живіт обвис, очі потьмяніли, і хвіст все більше скидався на обвислу стару ганчірку. Пропав апетит і навіть улюблену вівсянку пес їв без жодного задоволення — немов виконував нудну, але обов’язкову повинність.

Більшу частину дня пес проводив лежачи на своєму килимку у великій кімнаті. Вранці, коли дорослі збиралися на роботу, а хазяйська дочка тікала в школу, пса виводила на вулицю бабуся, але з нею пес гуляти не любив. Він чекав, коли Олена (так звали хазяйську дочку) повернеться зі школи і поведе його на подвір’я.

Пес був зовсім молодим, коли в будинку з’явилася маленька істота, яка відразу переключила всю увагу на себе. Пізніше пес дізнався, що це істота — дитина, дівчинка. І з тих пір їх виводили на прогулянку разом. Спершу Олену вивозили в колясці, потім маленька людина почала робити перші невпевнені кроки, тримаючись за собачий нашийник, пізніше вони стали гуляти вдвох, і горе тому забіяці, який ризикнув би образити маленьку господиню! Пес, не роздумуючи, вставав на захист дівчинки, закриваючи Олену своїм тілом.

Багато часу пройшло з тих пір … Олена виросла, хлопчаки, які колись смикати її за кіски, стали дорослими юнаками, заглядаючи на симпатичну дівчину, поруч з якою повільно крокував величезний пес. Виходячи на подвір’я, пес повертав за ріг будинку, до зарослого пустиря і, озирнувшись на господиню, йшов в кущі. Він не розумів інших собак, особливо брехливу таксу з третього поверху, яка норовила задерти лапу ледь не у самій квартири. Коли пес виходив з кущів, Олена брала його за нашийник, і разом вони йшли далі, до групи берізок, біля яких був облаштований дитячий майданчик. Тут, в тіні дерев, пес здавна полюбив спостерігати за дітворою. Напівлежачи, прихилившись плечем до стовбура берези і витягнувши задні лапи, пес дрімав, зрідка поглядаючи в бік лавки, де збиралися ровесники Олени. Рудий Володя, якого колись пес частіше всіх ганяв від Олени.

ЧИТАЙТЕ:  Хаскі залишили гратися з малюком. На 0:16 собаці увірвався терпець!

— Як справи, старий?

І пес починав бурчати. Хлопців на лавці собаче бурчання смішило, але Володя не сміявся, і псу здавалося, що його розуміють. Напевно, Володя дійсно розумів пса, бо говорив:

— А пам’ятаєш? ..

Звичайно, пес пам’ятав. І гумовий м’ячик, який Володя закинув на карниз, а потім лазив його діставати. І п’яного мужика, який вирішив покарати маленького Толика за ненавмисно розбитий ліхтар. Тоді пес єдиний раз в житті загарчав, вишкіривши ікла. Але мужик був занадто п’яний, щоб зрозуміти попередження і псу довелося збити його з ніг. Притиснутий до землі величезною собачою лапою, мужик розгубив весь свій педагогічний запал, і більше його біля майданчика не бачили …

Пес гарчав, Володя слухав, зрідка згадуючи веселі (і не дуже) випадки. Потім підходила Олена і говорила, погладжуючи величезну голову пса:

— Ну добре, розгарчався. Ходімо додому, ввечері ще побалакаєте.

Вечірню прогулянку пес чекав особливо. Влітку йому подобалося спостерігати як сонце ховається за сірі коробки багатоповерхівок і вечірня прохолода змінює денну спеку. Взимку ж пес довго міг милуватися чорним, немов з м’якого оксамиту, небом, по якому хтось розсипав різнокольорові блискітки зірок. Про що думав в ці хвилини старий пес, чому часом він так шумно зітхав? Хто знає…

Зараз була осінь, за вікном вже сутеніло і капав тихий, сумний дощик. Пес разом з Оленою йшли звичним маршрутом, коли чуйне собаче вухо вловило незвичайний звук. Звук був дуже слабкий і чомусь тривожний. Пес озирнувся на Олену — дівчина звук не помічала. Тоді пес швидко, наскільки дозволяло його важке тіло, метнувся в зарості кущів, намагаючись відшукати … Що? Він не знав. За все довге життя пса з таким звуком він ще не стикався, але звук повністю підпорядкував собі свідомість пса. Він майже не чув як злякано кличе його Олена, як її заспокоює Володя … Він шукав — і знайшов. Маленька мокра грудочка роззявляла крихітну рожеву пащу в беззвучному крику. Кошеня. Звичайне сіре кошеня, яке тільки тиждень тому вперше побачило цей світ своїми блакитними очима, задихався від затягнутої на його горлі мотузкової петлі.

ЧИТАЙТЕ:  Прибувши на допомогу до тварини, волонтери жахнулися. З смердючої діри в стіні до людей потягнулася рука ...

Пес одним рухом потужних щелеп перегриз гілку, на якій було підвішене кошеня. Той плюхнувся в мокру траву, навіть не намагаючись піднятися. Обережно, щоб не пом’яти маленьке тільце, пес взяв його зубами за шкірку і виніс до Олени.

— Що за гидоту ти при … — Почала говорити Олена і зупинилася. Тихенько ойкнула, підхопила маленький тремтячий клубочок. Спробувала зняти петлю, але мокра мотузка не піддалася.

— Додому! — скомандувала Олена і, не чекаючи пса, побігла до під’їзду.

Кошеня вижило. Три дні лежало пластом, ніяк не реагуючи на метушню навколо. Тільки жалібно пищало, коли великий бородатий чоловік з дивною кличкою «Ветеринар» робив уколи тонкою довгою голкою. На четвертий день, побачивши шприц, кошеня заповзло під диван, чим викликало сильне пожвавлення серед людей. А ще через тиждень по квартирі стрибало пустотливе і абсолютно здорове кошеня. У міру хуліганське і неслухняне. Але варто було псу злегка рикнути або хоча б грізно подивитися на бешкетника і кошеня тут же ставало зразком слухняності.

А пес з кожним днем ​​ставав все слабкішим. Немов віддав частинку свого життя врятованому кошеняті. І якось раз пес не зміг піднятися зі своєї підстилки. Знову викликали ветеринара, той оглянув пса і розвів руками. Люди довго про щось говорили, Олена тихо плакала … Потім дзвякнуло скло, ветеринар почав підходити до собаки, ховаючи руки за спиною. І раптом зупинився, немов перед ним виросла стіна.

Але це було лише маленьке сіре кошеня. Вигнувши спинку дугою і задерши хвіст, кошеня вперше в житті сичало, відганяючи від пса щось незрозуміле, але дуже страшне. Кошеня дуже боялося цієї людини зі шприцом. Але щось змушувало його відганяти ветеринара від пса …

Ветеринар постояв, дивлячись в повні жаху котячі очі. Відступив назад, повернувся до Олени:

ЧИТАЙТЕ:  Топ 18 найдорожчих порід кішок в світі

— Він не підпустить. Приберіть кошеня …

— Ні.

— Олена! — вигукнула господиня.

— Ну навіщо ж мучити собаку?

— Ні. Нехай буде як буде. Без уколів …

Ветеринар подивився на кошеня, потім на заплакану Олену, знову на кошеня … І пішов. Люди розійшлися по своїх справах, квартира спорожніла. Тільки бабуся поралася на кухні, зрідка схлипуючи і шепочучи щось невиразне.

Пес дрімав на підстилці, поклавши величезну голову на лапи і прикривши очі. Але не спав. Він слухав дихання кошеня, яке безтурботно спав, затишно влаштувавшись під боком пса. Слухав, і намагався зрозуміти, як цей маленький слабкий звір зумів відігнати велику і сильну людину.

А кошеня спало, і йому снилося, що псу знову загрожує небезпека, але він знову і знову проганяє ворога. І поки воно, кошеня, поруч, то ніхто не посміє забрати його друга.

НАС ЦІКАВИТЬ ВАША ДУМКА, ПИШІТЬ В КОМЕНТАРЯХ