Історія про те, як до Фаїни Раневської приїхала сестра з Парижа

Радянську актрису Фаїну Раневську часто називають «однією з найбільших актрис XX століття». Сьогодні ми публікуємо розповідь про неї «Сестра з Парижа» автора-класика Олександра Каневського. Уривок взято з його книги «Людина з того сміху».

«Сестра Фаїни Раневської Ізабелла Фельдман жила в Парижі. Після смерті чоловіка її матеріальне становище погіршилося і вона вирішила переїхати до знаменитої сестри в Москву.

Зрадівши, що в її житті з’явиться перша рідна людина, Раневська розвинула бурхливу діяльність і домоглася дозволу для сестри повернутися в СРСР.

Щаслива, вона зустріла її, обняла, поцілувала і повезла додому. Вони під’їхали до висотного будинку на набережній.

— Це мій будинок, — з гордістю повідомила Фаїна Георгіївна сестрі. 
Ізабелла не здивувалася: саме в такому будинку повинна жити її знаменита сестра. Тільки поцікавилася:

— У тебе тут апартаменти чи цілий поверх?

Коли Раневська завела її в свою малогабаритну двокімнатну квартирку, сестра здивовано запитала:

— Фаїночко, чому ти живеш в майстерні, а не на віллі?

Спритна Фаїна Георгіївна пояснила:

— Моя вілла ремонтується.

Але паризьку гостю це не заспокоїло.

— Чому майстерня така маленька? Скільки в ній «житлових» метрів?

— Цілих двадцять сім, — гордо повідомила Раневська. 
— Але це ж тісно! — заголосила Ізабелла. — Це ж злидні!

— Це не злидні! — розлютилася Раневська, — У нас це вважається добре. Цей будинок — елітний. У ньому живуть найвідоміші люди: артисти, режисери, письменники. 

 Зітхнувши, Ізабелла почала розпаковувати свої валізи в наданій їй кімнатці.

Але вона так і не змогла зрозуміти, чому цей будинок називається елітним: внизу кінотеатр і хлібний магазин, рано вранці вантажники вивантажували товар, перегукувались, шуміли, влаштовували всім мешканцям «побудку».

А вечорами, в десятій, об одинадцятій, о дванадцятій закінчувалися сеанси і натовпи глядачів вивалювалися з кінозалу, голосно обговорюючи переглянутий фільм.

— Я живу над «хлібом і видовищами», — намагалася жартувати Фаїна Георгіївна, але на сестру це не діяло. 
— За що тебе засудили жити в такій камері? Ти, напевно, в чомусь завинила. 
У перший же день приїзду, не дивлячись на літню спеку, Ізабелла натягнула фільдеперсові панчохи, одягла шовкове пальто, рукавички, капелюшок, побризкала себе «Шанель», і повідомила сестрі:

— Фаїночка, — я йду в м’ясну лавку, куплю бон-філе і приготую вечерю.

— Не треба! — з жахом вигукнула Раневська. У країні панували процвітаючий дефіцит і вічні черги. Вона розуміла, як це подіє на непідготовлену жительку Парижа.

— Не треба! — я сама куплю. 
— Фаїночка, бон-філе треба вміти вибирати, а я це вмію, — з гордістю заявила Ізабелла і попрямувала до вхідних дверей. Раневська, як панфіловець на танк, кинулася її навперейми.

— Я піду з тобою!

— Один фунт м’яса вибирати удвох — це нонсенс! — заявила сестра і вийшла з квартири. Раневська зробила останню спробу врятувати сестру від шоку радянської дійсності:

— Але ти ж не знаєш, де наші магазини!

Та обернулася і з поблажливою посмішкою дорікнула:

— Ти думаєш я не зможу знайти м’ясну лавку? 
І зникла в ліфті.

Раневська впала в крісло, уявляючи собі наслідки першої зустрічі іноземки-сестри з розвиненим радянським соціалізмом.

Але кажуть же, що Бог допомагає юродивим і блаженним: буквально через квартал Ізабелла Георгіївна натрапила на маленький магазинчик, вивіска над яким обіцяла «М’ясні вироби».

Вона заглянула всередину: біля прилавка юрбилася і гула чергу, спітнілий м’ясник кидав на ваги відрубані ним хрящі і жили, називаючи їх м’ясом, а в касовому віконці товста касирка з вежею фарбованого волосся на голові, як собака з будки, періодично лаяла на покупців.

Бочком, бочком Ізабелла пробралася до прилавка і звернулася до продавця:

— Добрий день, пане! Як ви себе почуваєте?

Покупці зрозуміли, що це цирк, причому, безкоштовний, і, як в стоп-кадрі, всі завмерли і затихли. Навіть спітнілий м’ясник НЕ доніс до ваг чергову порцію «м’ясних виробів». А колишня парижанка продовжувала: 
— Як ви спите, месьє? … Якщо вас мучить безсоння, спробуйте перед сном прийняти дві столові ложки коньячка, бажано «Хеннессі» … А як ваші діти, месьє? Ви їх не караєте? ..

Не можна карати дітей — можна втратити духовний зв’язок з ними. Ви зі мною згодні, месьє? 
— Так, — нарешті видавив із себе сторопілий м’ясник і на підтвердження кивнув.

— Я і не сумнівалась. Ви схожі на мого вчителя словесності: у вас на обличчі проступає інтелект.

Не дуже розуміючи, що саме проступає у нього на обличчі, м’ясник на всякий випадок змахнув з лиця піт.

— Месьє, — перейшла до справи Ізабелла Георгіївна, — мені потрібно півтора фунта бон-філе. Сподіваюся, у вас є? 
— Так, — кивнув м’ясник і пірнув в комору. Його довго не було, очевидно, він ловив телятко, зловив його, зарізав і приготував бон-філе. Повернувся вже з виваженою і загорнутою в папір порцією м’яса.

— Дякую, — подякувала Ізабелла. І додала: — Я буду приходити до вас по вівторках і п’ятницях, о четвертій годині дня. Вас це влаштовує?

— Так, — в третій раз кивнув м’ясник.

Розраховуючись в касі, Ізабелла Георгіївна порадувала товсту касирку, вказавши на її знебарвлене перекисом волосся, закручене на голові в важку вежу:

— У вас дуже модний колір волосся, мадам, в Парижі всі жінки теж фарбуються в блондинок. Але вам краще розпустити волосся, щоб кучері лежали на плечах: розпущене волосся, мадам, прикрасять ваше привітне обличчя.

Задоволена касирка засунула два вказівні пальці собі за обидві щоки і почала з силою розтягувати їх, намагаючись посміхнутися. 
Коли, повернувшись додому, Ізабелла розгорнула пакет, Фаїна Георгіївна ахнула: такого свіжого м’яса вона давно не бачила, очевидно, м’ясник відрізав його зі своїх особистих запасів.

— Бон-філе треба вміти вибирати! — гордо заявила Ізабелла.

З тих пір щовівторка та щоп’ятниці вона відвідувала «М’ясні вироби». У ці дні, рівно о четвертій годині, м’ясник відпускав касирку, закривав магазин, вішав на двері табличку «Переоблік», ставив поруч з прилавком велике старовинне крісло, куплене в антикварному магазині, садив в нього свою дорогу гостю, і вона годинами розповідала йому про паризьке життя, про Лувр, про Ейфелеву вежу, про Єлисейські поля…

А він, підперши голову долонею, все слухав її, слухав, слухав … І на обличчі його раптом з’являлася несподівана, наївна, дитяча посмішка … »

НАС ЦІКАВИТЬ ВАША ДУМКА, ПИШІТЬ В КОМЕНТАРЯХ

ЧИТАЙТЕ:  Тобі погано живеться? Головний гріх 21 століття