Кіра Іванівна не могла уявити, що маючи трьох дітей, зустріне день народження в будинку для людей похилого віку

І в страшному сні не могло наснитися бабі Кірі, що вона, будучи багатодітною матір’ю і виховавши трьох дітей, коли-небудь буде зустрічати свій день народження на самоті в будинку для літніх людей.

Однак життя непередбачуване: матері виховують дітей, вкладають в них всю душу, але не знають, чи буде ця дитина опорою і втіхою в старості, чи подасть склянку води або забуде про матір-стару як про непотрібну річ.

Кіра Іванівна не могла звикнути до незнайомої, чужої і незвичної обстановки, звикнути до життя в будинку для літніх людей.

У молодості у неї було насичене і цікаве життя: Кіра, головний інженер великого заводу, не тільки «горіла» на роботі, а й виховувала двох доньок і сина, вкладаючи в кожного з дітей частинку своєї душі. Крім того, Кіра Іванівна прекрасно готувала, а її будинок блищав чистотою і завжди був повною чашею.

Однак, можливо, в молодості баба Кіра не зуміла по-справжньому прищепити своїм дітям чуйність, співчуття до ближнього і душевну доброту.

І ось прийшов той чорний день, коли стара мати виявилася «зайвою» для своїх дітей і опинилася в будинку для літніх людей.

Єдиного сина вона не бачила вже чверть століття — в юності її Мишко поїхав працювати на Сахалін, та й пустив на далекому острові коріння: одружився, завів сім’ю. Раз на рік з далекого Сахаліну прилітала листівка з новорічними привітаннями — і все. Дві дорослі доньки жили в одному місті з Кірою Іванівною, але у обох було своє життя, і мати, яка постаріла і вимагала турботи, була в цьому житті зайвою…

Жінка сиділа біля вікна палати, дивилася в далечінь і плакала: там, за вікном, повільно падали величезні снігові пластівці, там кипіла радісна передноворічна метушня, люди несли додому колючі зелені ялинки.

Кіра закрила очі і попливла в спогади: колись вона любила новорічне свято так само сильно, як і її діти.

А все тому, що в Новий рік був день її народження: в цей день в її затишній квартирі завжди збиралися гості, було багато подарунків, сміху, жартів, радості … А сьогодні вона сиділа одна в крихітній кімнаті в будинку для літніх людей, навіть її сусідка по кімнаті, Анна Василівна, з раннього ранку кудись пішла.

І раптом у двері постукали.

— Не замкнено! — похмуро відгукнулася Кіра.

До кімнати увійшла Анна Василівна і ще кілька літніх жінок.

— З Днем народження! — безладним хором сказали ввійшли. — Здоров’я Вам, щастя!

Одна з жінок простягнула приголомшеній іменинниці теплі в’язані шкарпетки.

— Дівчатка, милі! .. — розгублено пробурмотіла Кіра. — Аня, ти б хоч натякнула …

— Сюрприз повинен залишатися сюрпризом, — відповідала Анна Василівна, простягаючи величезний торт.

— Тоді сідайте! Будемо їсти торт і пити чай! — вигукнула іменинниця.

Сиділи гості довго. Спочатку відзначили День народження, потім — Новий рік. Співали пісні минулої молодості, розповідали про прожите життя. І жодна з жінок не згадувала про своїх дітей: напевно, це була дуже болюча тема …

Кіра Іванівна зашарілася, пожвавилася, очі заблищали. Ближче до ранку гості потихеньку розійшлися по кімнатах.

Кіра теж лягла, але довго не могла заснути, переверталася, і задрімала лише під ранок.

— Мама! Мамочка! З Днем народження! З новим роком! — крізь сон чулося здалеку.

Жінка радісно посміхнулася: їй снився улюблений синок, Міша. Як же він змужнів! ..

— Мамочко, прокинься! — знову долинуло крізь сон. — Вона що, захворіла? ..

— Ні, — долинув далекий голос чергової. — Засиділися допізна, Новий рік зустрічали …

Кіра відкрила очі і від несподіванки ледь не впала з ліжка.

— Михайлику! Синочку! Приїхав! Це не сон? — сльози радості повзли по щоках старої жінки.

— Не сон, мама. Я ще вчора приїхав, сюрприз хотів тобі зробити. Ти чому не розповіла, що сестри закрили тебе тут?

— У мене все добре, Михайлику, — тихо посміхнулася баба Кіра. — Вчора ось День народження відзначили, і про Новий рік не забули …

— Збирайся, мама. Сьогодні ми їдемо нічним поїздом. Квитки у мене на руках.

— Куди їдемо, Михайлику?

— Додому, мама. На Сахалін. Тобі пора познайомитися з онуком, та й дружина моя вже чекає нас.

— Міша, це дуже несподівано … — сльози струмком бігли по щоках Кіри.

— Мама, збирайся! Ти тут не залишишся!

Сусідка Кіри, не стримуючи сліз, спостерігала за цією сценою.

— Збирайся, Іванівно! Чого тут думати? Справжнього сина виховала.

— Так, Михайло дуже хороший! — крізь сльози посміхнулася баба Кіра і пішла готуватися до від’їзду.

НАС ЦІКАВИТЬ ВАША ДУМКА, ПИШІТЬ В КОМЕНТАРЯХ

Загрузка ...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: