Коли він прийшов до моста, то, напевно, перший раз за рік посміхнувся

У дружині Сергію подобалося все. Те, що вона худа і майже немає грудей. І те, що вона зовсім, здавалося, безкровна і бліда. І личко гостреньке і вилицювате. Задовгий тонкий носик. І очі такі зелені і бездонні. Русяве пряме волосся, завжди зібрані в пучок. І те, що її звуть незвичайним для села ім’ям, Поля.

І незважаючи на те що з тих пір, як він привіз її з райцентру в свою сільську хату, пройшло майже двадцять років, він все ще з розуму сходив в очікуванні ночі з нею, коли вона з ранку, якимось веденим тільки їй способом давала зрозуміти, що сьогодні вночі їй хотілося б близькості. Весь день він ходив радісний: і працював на своєму тракторі радісно, ​​і підморгував усім підряд, і навіть намагався жартувати з односельчанами, що робити у нього виходило погано, незграбно, і він це знав. Але все одно не утримувався та жартував.

З роками близькість між подружжям стала траплятися рідше, але зовсім не втратила привабливості. Сергій млів при одній думці, що він скоро поцілує дружину в шию, а вона голосно видихне і це буде означати, що ось, так, вона любить і хоче його. Як завжди. У селі їх шлюбом рідше захоплювалися, а частіше заздрили. Особливо жінки. Сергій не пив і багато працював. Господиня, в сільському розумінні цього слова, Поля була погана. Ні корови, ні городу не тримала. А тільки вирощувала айстри в садку, та й все. Але Сергію було все одно. Все, що він любив, Поля готувала з продуктів, привезених автолавкою. І готувала смачно.

Вона любила його і щиро пишалася сильним, тверезим і завжди закоханим у неї чоловіком. Вимагаючи від нього тільки одного: щоб він називав кетчуп — кетчупом, а не «кепчуком», як звик, і не смів називати табуретку «тубареткою». Вона була зовсім слабенькою. Разом з тим, місцеві лікарі не знаходили у неї ніяких хвороб. Поля любила ходити по ягоди. І одного разу з докором сказала Сергію: «Ось шкода, що у нас містка немає. Важко в поле ходити через річку-то ». Сказала і забула, пішла з відром по ягоди. А Сергій не забув. Він скоріше здивувався. Ну що такого важкого?

Цілі покоління сільських жінок ходили вбрід. А їй, бачиш ти, важко. Він похитав головою і задумався, дивлячись їй услід і сам того не усвідомлюючи, звично захоплюючись, як граціозно вона несе відро, тримаючи його трохи на відльоті … Поки вона ходила по ягоди, він з’їздив в радгосп і випросив у директора дощок. Зовсім трохи — директор швидко поступився. Дві колоди Сергій випиляв з кинутої похилої хати на краю села. І з цього всього сколотив для Полі міст. Коли вона поверталася з відерцем малини, то побачила міст і Сергія, який сидить поруч з ним, поставила відро біля річки, а сама повільно, немов модель на подіумі пройшлася по мосту. І на середині раптом кинула на Сергія швидкий погляд і підморгнула. Сергій проковтнув.

Вона виглядала так величаво-переможно! Ніби королева, яка прихильно дивиться на свого закоханого пажа. І коли вона підморгнула, то Сергій подумав, що, ймовірно, у них знову буде чудова ніч … Але ввечері сталося нещастя. Поля перебирала ягоди і раптом втратила свідомість. Впала важко з таким гуркотом, який неможливо було припустити від падіння худенькою жінки. Сергій чомусь відразу зрозумів, що це не жарт, не жіноча втрата свідомості, що трапилася якась жахлива біда. Він викликав швидку з райцентру, а потім оглянув Полю. Вона дихала. Рівно і спокійно. Тільки очі закотилися, і видно було самі білки. Він підняв її на руки. І поніс в баню.

Там він зняв з неї мокрий халат і почав обтирати теплою водою і рушником. Поля прийшла в себе.

«Що ти робиш? — запитала вона. — Що зі мною?». І, побачивши халат, заплакала: «Як соромно! Ой, як соромно!».

«Що ти, йолки-палки! — Сергій не знав, що сказати і заплакав.

— Зараз лікар приїде ». Він витер її і відніс додому. І вона, така тендітна, лежала, притиснувшись до нього всім тілом і головою. І тільки ноги звисали безвольно з його руки.

— Ну, може, треба буде трохи і полікуватися, — сказав лікар з районної поліклініки і зробив укол. Лікування зайняло не більше року. Після чого Поля померла в лікарні від раку крові. Це був жахливий рік. Непритомність траплялася часто. Супроводжувалася вона тимчасовою втратою пам’яті і багатьма іншими неприємними наслідками, так що смерть стала полегшенням для неї. А для нього … Поминки всім селом скінчилися піснями і бійкою. В якій Сергій не брав участі. Підкоряючись якомусь важко усвідомлюваному почуттю, він пішов туди, де бачив свою дружину в останній раз здоровою. До мосту. За той рік, поки Поля хворіла, він жодного разу не був тут. І ось тепер він побачив, що міст спалили.

Зробив це хтось із тих, хто зараз сидів на поминках. Обвуглені рештки дощок стирчали як гнилі зуби, чорні колоди були зрушені і з одного берега впали в воду. Вся біль, яка рік накопичувалася у нього всередині, раптом зосередилася тут, і її єдиним виразом був зруйнований і спалений міст. Він швидко рушив назад до будинку. Винуватець сидів там. Залишалося дізнатися хто і … Що буде робити і як дізнаватися, він не знав … Будь-хто міг спалити, вся ця сіра юрба за довгим столом. Сергій відчинив двері і розмова відразу, в одну мить, замовк. Люди відчули: щось недобре коїться з вдівцем.

— Хто спалив Полін міст? — запитав він. І, коли йому не відповіли, додав: «Всіх вб’ю». Сказав так просто, що кожен, хто сидить за столом зрозумів — так, вб’є. Млосно тишу перервала бабуля на прізвисько Командир, колишня бригадир в радгоспі:

— Вставайте, капосники, хто спалив! Сергій мовчки подивився на сидячих за столом. Капосники боялися піднятися. І кожен, майже кожен міг зробити це. Люди сиділи сірою масою, боячись підняти очі від тарілок. І тоді Сергій раптом відчув, що втомився. Що Полі не потрібен його міст. Вона не піде більше за ягодами. Що вона померла. Він сів на лавку і, закривши обличчя руками, заплакав. Заплакав, як хлопчисько, стогнучи і схлипуючи. Голосно. Ридма.

На наступний день він приїхав на тракторі на склад і йому без розмов видали ще дощок. Колоди він випиляв там же, де і раніше. І коли він віз їх по селу, то люди кивали і віталися з ним як зазвичай. І він, як завжди, відповідав їм. До вечора він сколотив новий міст. Все село чуло, як він пиляє колоди бензопилою, як шліфує дошки і забиває цвяхи.

Прийшовши додому, він ліг спати, і йому снилася Поля, що йде через міст, і він все хотів покликати її, та не міг … Сергій проспав майже добу і, прокинувшись, відразу пішов до мосту, сам не знаючи навіщо. І коли він прийшов туди, то, напевно, перший раз за рік посміхнувся. Хтось, поки Сергій спав, приробив до мосту перила. 

Борис Мірза

НАС ЦІКАВИТЬ ВАША ДУМКА, ПИШІТЬ В КОМЕНТАРЯХ