Колишня дружина … розповідь вас просто вразить

«Сталося це два роки тому. Термін мого відрядження добігав кінця, і я повинен був їхати додому, в Алапаєвськ. Купивши квиток, вирішив побродити по місту, так як у мене в запасі було ще три години часу. На вулиці до мене підійшла жінка, яку я відразу впізнав.

Це була моя перша дружина, з якою я розлучився 12 років тому. Зіна анітрохи не змінилася, хіба тільки обличчя стало занадто блідим. Мабуть, ця зустріч і її схвилювала так само, як і мене. Любив я її сильно, болісно, ​​через це і розлучився.

Ревнував я свою дружину до всіх, навіть до її матері. Варто було їй трохи затриматися, як моє серце починало шалено калатати і мені здавалося, що я вмираю. Зрештою, Зіна пішла від мене, не витримавши моїх щоденних допитів: де була, з ким і чому.

Одного разу я прийшов з роботи з маленьким цуценятком за пазухою, хотів порадувати дружину веселим подарунком, але в кімнаті нікого не було, а на столі лежала записка.

У записці дружина написала, що йде, хоча дуже любить мене. Мої підозри змучили її, і вона прийняла рішення розлучитися. Зіна просила у мене вибачення і благала не шукати її … І ось, після 12 років розлуки я випадково зустрів її в місті, де знаходився у службових справах. Ми довго з нею говорили, і я згадав, що можу спізнитися на міжміський автобус.

Нарешті я зважився сказати:

— Вибач, але мені потрібно йти, я вже запізнююсь на свій рейс.

І тут Зіна сказала:

— Саша, зроби мені, будь ласка, послугу. Я розумію, що ти поспішаєш, але заради того, що було хорошого між нами, не відмовляй мені в моєму проханні. Давай зайдемо в одну контору, для мене це дуже важливо, а я одна туди йти не можу.

ЧИТАЙТЕ:  Кім і Роберто - автори коміксів «Love is». Їх любов була сильніша лихої долі!

Природно, я погодився, але сказав: «Тільки швидко!»

Ми зайшли в якийсь великий будинок і досить довго переходили з одного крила в інше. Піднімалися й опускалися по сходах, і мені тоді здавалося, що на це пішло максимум 15 хвилин. Повз нас проходили люди, причому всі вони були різного віку: від дітей до літніх людей. В той момент я не замислювався над тим, що можуть робити в адміністративній будівлі діти і люди похилого віку. Всі мої думки були прикуті до Зіни. У якийсь момент вона входила до входу і закрила її за собою.

Перед тим, як закрити двері, вона подивилася на мене так, ніби прощалася, сказавши:

— Як дивно все-таки, я не могла бути ні з тобою, ні без тебе. Я стояв біля дверей і чекав, коли вона вийде.

Мені хотілося запитати її, що вона мала на увазі, вимовляючи останню фразу. Але вона не поверталася. І тут я ніби отямився. Я абсолютно чітко усвідомив, що мені необхідно їхати, а я стою тут і спізнююся на свій автобус! Оглянувшись на всі боки, я злякався. Будівля, в якій я перебував, була занедбаною. Замість віконних прорізів зяяли діри. Сходових маршів не було взагалі. Лежали дошки, по яких я з великими труднощами спустився вниз. На автобус я запізнився на цілу годину, і мені довелося купувати новий квиток на інший рейс.

Коли я брав квиток, повідомили, що автобус, на який я спізнився, перекинувся і злетів у річку. Ніхто з пасажирів не врятувався. А через два тижні я стояв біля дверей своєї колишньої тещі, яку розшукав через адресне бюро.

Алевтина Марківна повідомила мені, що Зіна померла 11 років тому, через рік після нашого розлучення. Я не повірив їй, вирішивши, що мати Зіни побоюється, що я знову буду переслідувати її дочку своїми ревнощами.

ЧИТАЙТЕ:  Ці 10 фото, зроблені за секунди до катастрофи, назавжди залишаться у вашій пам'яті

На моє прохання показати мені могилу моєї колишньої дружини моя теща, на мій подив, погодилася.

Через пару годин я стояв біля пам’ятника, з якого мені посміхалася жінка, яку я любив все життя і яка незбагненним чином врятувала мені його».

Цікаво, а ви вірите, що таке може бути?