Красуня і «дурненька». Зустріч однокласниць через 25 років: історія Юлії

Того ранку я виглянула у вікно і жахнулася — такого снігопаду дійсно давно не було. Ну, ніби на небі влаштували грандіозну битву подушками, в яких замість пуху — сніжинки. І все це випало!

Я взяла телефон, і зателефонувала:

— Алло, Олег, ви сьогодні точно до мене доберетеся? Що? У вас снігохід є? Заливаєте, напевно. Ні? Знаєте, ось навіщо вам психолог, якщо у вас є снігохід? Так … Вибачте. Ні, я сподівалася, що ви злякалися хуртовини, і … Не боїтеся? Ех … Гаразд. До зустрічі.

Почала збиратися. Сумно-сумно. У метро, ​​напевно, кошмар що діється. А від нього ще йти і йти.  Ні, через замети, швидше за все, пробиратися. Це якщо коротким шляхом, через двори.

У будь-якому випадку, треба їхати.

Вийшла з метро, ​​кілька разів зітхнула на повні груди. Мене наздогнала Юлія. У неї був невеликий салон краси, в нашому офісному будинку, так схожому на Вавилонську вежу.

— Привіт!

— Привіт, Еліна. У мене до тебе справа.

— Слухаю.

— Я в школі була найкрасивішою в класі, віриш?

— Вірю, але … Якось несподівано. Ти це до чого?

— Мені здавалося тоді, що це подібне до щасливого квитка в життя. На все життя. Та й всі якось переконували в цьому … Загалом, я скотиною стала, до десятого класу. У нас дівчинка була — блякла, ніяка … Ну, знаєш, є такі. Дурненька. І якось ми з подругами обрали її … Навіть не для самоствердження, але я не знаю, як правильно назвати це. Знущалися ми над нею. Жорстоко. Дратувало те, що вона навіть і не ображалася особливо. Плакала тільки пару раз.

— Буває, — сказала я. — Я над хлопчиком одним сільським знущалася. У нього стрижка була така … лиса голова, з чубчиком. Це був шостий клас, якщо не помиляюся. Він мене переслідував, мені так здавалося. А я … Ех. І ось він біля велосипеда копирсався, а я повз проїжджала, вся така важлива, святкова … І не стрималася, лисим його обізвала, і давай педалі крутити, щоб утекти. А там дерево впало, на стежці, перед цим щось на зразок урагану було. І пам’ятаю, що я полетіла. Пролетіла кілька метрів. Дивлюся — світ змінився. Ракурс, через який я на нього дивилася. Немов камеру повернули. Рука болить, нога болить, щока болить. Бачу — жук повзе зовсім поруч. Лежу. А хлопчик … Він так смішно їхав. Ногами по землі, замість того, щоб педалі крутити, але швидко мене наздогнав. У нього був такий древній велосипед! Я ще подумала — от мені і кінець прийшов. А він дивиться злякано, і каже: «Ти як? Ціла? Давай допоможу. Знаєш, я просто подружитися хотів. Ти ж не така дурна, якою намагаєшся здаватися? »Юля, пробач, я вже в свої спогади поринула, несподівано. Просто всі ми буваємо такими.

— Ось тебе понесло, — сказала вона. — Я не про те. Розумієш, я дівчинку цю потім … Як би сказати? Коли я зрозуміла, що життя у мене щось не складається, я її завжди згадувала. Думала, що їй все одно ще гірше повинне бути, якщо вже мені так. Мене це мотивувало. У мене ж два чоловіка було … Як думаєш, хто? Хто міг дозволити собі таку красуню, як я? Інженер? Робочий? Ні! А потім, коли мій перший чоловік сказав, що я суну ніс не в свої справи, я думала, що це жарт … Шрам ось залишився. Але добре, що разом з носом. Вона вирвалася. Але і тоді я думала, що у моєї сірої мишки — все гірше. Вона допомагала мені виживати.

— Розумію. Але що ж сталося?

— А я її вчора зустріла, випадково. Років 25 не бачилися. Я її впізнала, і зрозуміла, що ось вона — красива, у неї обличчя таке … Світле? Вона років на десять молодша за мене виглядає. А у мене від таблеток, від стресів, гормони танець влаштували. Розповніла … Вона біля машини стояла, з сином, як я зрозуміла. І чорт мене смикнув, я підійшла, привіталася, а вона … Не впізнала мене. Довго згадувала. А коли згадала, то поцілувала, і навіть зраділа. Чоловік її вийшов, з пакетами, такий гарний мужик! І вони поїхали, і а я … Стою, як дура, і реву. Я все життя себе заспокоювала тим, як у неї все погано … А тепер … У мене і цього не залишилося. Я ніч не спала. У мене — порожнеча тепер. Нікого. Я одна. Ні, мама є, але … Я про інше. Мені, напевно, допомога тепер потрібна. Якщо раніше життя тільки обсипалося, як штукатурка, то тепер воно зруйнувалося. Що скажеш?

— Скажу, що у тебе вчора все найгірше завершилося. Ти все зрозуміла. І ціну краси, і відносність наших суджень. А головне, ти все розумієш. Гештальт завершено. Чорт, яке це дурне слово — гештальт. Яка тобі допомога ще потрібна? Це я тобі як людина говорю. Але можу включити психолога, і почати: «А вам яке діло до її життя? Чому вас це хвилює?». Не буду я його включати. Слухай, тобі ж трохи за сорок. Ти можеш вибудувати все заново.

— Ти думаєш?

— Впевнена.

— Дівчата мене ненавидять, які у мене працюють. Подруг немає.

— Дівчата тебе ще полюблять. Знаєш, це правило, що за одного битого — двох небитих дають, працює. Ааа …

На цьому місці я навернулася. Там під гірочку було. Я поїхала. У мене складні стосунки з землею. Немов намагаюся вирватися, подолати цю силу тяжіння, яка мені дуже надлишковою здається. А вона мене — хрясь! Тільки ноги — злетіли. Юля почала мене піднімати, і теж навернулася. Повз мужик проходив. А ми лежимо і сміємося.

— Соромно зранку напиватися, громадянки, — сказав він.

Нам ще смішніше стало.

Знаєте, добре, що все добре закінчується. Юлія розібралася в собі. А я по собі знаю, як важливо в певний момент зрозуміти те, якою ти скотиною була. Зрозуміти, щоб потім намагатися нею не бути. Все нескладно.

НАС ЦІКАВИТЬ ВАША ДУМКА, ПИШІТЬ В КОМЕНТАРЯХ

ЧИТАЙТЕ:  Сніжана Єгорова про втечу екс-чоловіка Мухарського: Я не фахівець в області психіатрії