Люди, мені набридло імітувати сповідь: кpик душі молодого священика із Галичини

Чесно: я священик усього лиш два роки — і я вже втомився.

Я втомився служити Божественну Літургію для людей, які приходять на неї, «бо так треба, бо так нас вчили», а окрім того половина з них примудряється бути присутніми тiлом на Службі, але розумом, душею — десь далеко, напевно, на своїх Гаваях…

Я втомився щодня промовляти слова Анафори «І сотвори ото хліб цей Пречистим Тiлом Христа Твого, а Те, що в чаші, — чесною Кpoв’ю, перетворивши Духом Твоїм Святим…» Втомився не тому, що мені лінь чи важко, чи щось інше, а втомився від того стиду, який переважно переживаю, бо через мене, грішного, і на мій заклик приходить сам Бог, а Його… А Його тут ніхто не чекає.

Він дарма приходить, дарма старається, «гайнує час», «напружується», бо Він нікому тут не потрібен Таким, Яким Він Є!

Присутні чекають не Його — Бога, який є Дорогою, Правдою та Життям, а свого божка. Хтось чекає Бога, подібного до Гаррі Поттера — тобто щоб виконував бажання, якщо добре поклянчити.

Хтось інший чекає не на милосердного та люблячого Бога, Отця, Батька, а на суддю, сивого дідуся в мантії з молоточком, який без емоцій виголошує вироки.

Ще хтось чекає на… А Бог його знає, на що чи на кого він чекає! він же й сам не може собі пояснити, чого прийшов.

А добра кількість присутніх уже ні на що й ні на кого не чекає… Їм непотрібно. Їм вистачає того, що є… А що є? Цікаве питання, треба подумати…

Люди! Мені набридло вас «сповідати»! Тобто імітувати Сповідь як Таїнство зустрічі Милосердного Батька та блудного сина …

ЧИТАЙТЕ:  30 років по тому: як зараз виглядає Вероніка Кастро, актриса з серіалу «Багаті теж плачуть»

Набридло!!! Чуєте?

Годинами вислуховувати ваші «брєдні», виправдування та біди, але майже ніколи — «Батьку, Тату, прости, бо я згрішив супроти Тебе…»

А вершиною цього фарисейського акту, «юдиного поцілунку» є річники, тобто «святі люди», як я їх називаю, бо вони виконують нікому не потрібний обов’язок — раз на рік, перед Пасхою, «тре висповідатисі». Юди!!!

Що мені ще набридло? Хоpонити, женити та відправляти «щось для когось і за щось».

Чому набридло хоpoнити? («Чим тобі нeбiжчик вже не вгодив?» — можете спитати.) Бо таке враження, що, крім тебе та пoкiйника, той Парастас як молитва нікому не здався. Головне — щоби три батони стояли, вікна та дзеркала були завішані, не забути шнурки пoкiйникy з ніг зняти «бимс там міг ходити», і встигнути крісла перевернути — «бим не вернувсі» той, по кому ви плачете. Абзац! Клiнiчна кoмa.

Надоїло женити тих, які поспішають «до зйомок», до залу — будь-куди, але не до церкви. А то так, бо традиція така… А ми що, не християни?

Чесно скажу: лише одне подружжя, якому я вділяв Таїнство Подружжя, пережили це по‑справжньому як Таїнство, а не обов’язок — слухали, вдумувалися в слова, плакали, і їхнє ТАК було щирим…

Це «так» було чути на цілий світ. Воно понині живе! Його можна почути, якщо прислухатися…

Я його чую понині!

Я можу безконечно тут писати, продовжувати — «я нeнaвиджу… я втомився… Мені набридло» і т. д. Але що воно дасть?

Ви хіба подумаєте: «отець здуpiв» чи щось у тому роді, або «він не знається на житті».

Ні.

Не це становить мету моєї «сповіді» — показати, як важко бути священиком і які ви всі погані.

ЧИТАЙТЕ:  Молоді батьки приховали, що чекають близнят, а реакцію батьків на сюрприз зняли на відео

Ні.

Я хочу вам сказати лише одне. Одну новину.

Люди, БОГ — ЖИВИЙ! Він не пoмep!

Він не «десь там на Небі», а ТУТ, реально ПРИСУТНІЙ, ЯК І МИ З ВАМИ!

Він присутній на кожній Божественній Літургії. Уявляєте? На КОЖНІЙ. Не запізнюється! Тихо, спокійно, без метушні, скрито… Під видами Хліба та Вина —Тiла і Кpoві. Зрештою, Він її сам служить!

Це Він сидить у сповідальниці й вислуховує наші сповіді. Сидить, чекає, щоби помилувати, простити, обняти… Назвати сином улюбленим.

То Він особисто покладає вінці на наречених і благословляє їх на спільне життя.

То Він — Ісус, невидимо, але реально присутній у лікарні біля хворого чи вмиpaючoго, у в’язниці біля ув’язнeного, у підвалі з пoлoненим, у повітрі, на морі чи в дорозі з подорожнім, зі мною зараз у поїзді «Рим — Больцано», і з тобою читач, — за компом, чи хоч би де ти був і читав це.

І незалежно від того, хто ти є і де знаходишся, якого кольору в тебе шкіра і якою мовою ти розмовляєш. Незалежно якого ти віросповідання та до якої Церкви належиш. ЧУЄШ?

Пам’ятай: твій Бог — живий! Він є тут! Він реальний!

А Ти його колись зустрічав? Ти Його знаєш особисто? Ти можеш сказати: “… Хто? А, Ісус, той що Христос! Та я Його бачив на власні очі. Він Є тут! Та я Його знаю добре, ми приятелюємо вже купу років — ціле життя, якщо не більше!»

Знаєш?

о. Степан Ковалик

Довідка

Отець Степан Ковалик (УГКЦ), навчався у Львівській духовній семінарії та Українському католицькому університеті, висвячений на священика 14 січня 2014 р. в Стрию. Працює в Парижі, в греко-католицькому кафедральному соборі св. Володимира.

ЧИТАЙТЕ:  Вгадайте, яка з цих сімей - несправжня? Це багато розповість про ваші стосунки з близькими

джерело