Вперше я приїхала до Туреччини, коли мені було 17 років. Разом з батьками ми відпочивали в готелі Кемера. Ці два тижні я не забуду ніколи.
Я буквально закохалася в цю прекрасну, сонячну і гостинну країну. Дні я проводила разом з командою аніматорів: брала участь у всіляких конкурсах і змаганнях, грала з дітьми, ходила на вечірки. Я заздрила цим хлопцям, їх безтурботному, як мені здавалося, способу життя.
Мехмет теж працював в команді. Він був найбільш тихим і спокійним з усіх, але туристи його обожнювали. Особливо діти, адже з ними він проводив більшу частину часу, ми з Мехметом практично не спілкувалися.
Він працював в дитячому міні-клубі, а я відривалася на дискотеках і шоу-програмах. Але в останній день я раптом помітила, як пильно він на мене дивиться. Цей пронизливий і добрий погляд я довго не могла забути.
Після закінчення вузу я влаштувалася працювати в турагентство. І знову вирушила до Туреччини, але тепер уже по роботі. В одному з готелів я раптом знову зловила на собі цей погляд і ніби повернулася на п’ять років назад. Я ж і думати забула про Мехмета, а тут побачила його — і в горлі пересохло.
Хлопець пішов на підвищення і працював тепер на рецепції. Він впізнав мене і навіть згадав моє ім’я. З того моменту моє життя перевернулося. Ми обмінялися контактами і почали листуватися в соц. мережах.
Ще через рік Мехмет повідомив, що приїжджає на виставку в мою країну. Я думала, побачимося на кілька годин і все. Ага! Ми гуляли цілу ніч з моїм новим другом.
Раптом він обернувся, подивився мені в очі і сказав: «Ти вийдеш за мене?» – і простягнув кільце. Боже мій, як же це було красиво! Чи треба говорити, що я відразу погодилася?!
Моя мама була в шоці. «Не відпущу!» – тільки й чула я від неї. Але коли ми з нею разом поїхали в гості до батьків Мехмета, вона здалася. Сім’я чоловіка прийняла мене як рідну.
У мене не було батька, але свекор зумів мені його замінити. Знаю, багато дівчат часто воюють зі свекрухою, але я цього не розумію. Мати Мехмета — дуже близька для мене людина.
З чоловіком і його родиною ми живемо недалеко від Анталії. З вікон нашого будинку видно Середземне море. Плануємо незабаром придбати свою квартиру в іпотеку. Перший час після переїзду я сумувала за друзями. Довго не могла звикнути до національної турецької кухні. Страждала без маминої смаженої картопельки.
Але з часом подруги почали приїжджати в гості разом зі своїми дітьми. Тепер у нас влітку мініатюрний дитячий садок — адже Мехмет радий спілкуванню з малюками, у нас росте дочка. Батьки чоловіка допомагають нам і в усьому підтримують. Я абсолютно щаслива.
Тільки іноді ревную чоловіка, адже він продовжує працювати в готелі, а там самі знаєте, як багато спокус. Мінімум раз на рік я приїжджаю в гості до мами. Я люблю свою країну, але Туреччина стала для мене другою батьківщиною. Я анітрохи не шкодую про свій вибір, адже найголовніше — бути поруч з коханою людиною.
Що думаєте?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!