Наша батьківська справа — допомогти добрим словом своїм дітям і не втручатися в їх життя

«Читаю тут у вас всякі життєві історії і вирішила написати свою, дати, так би мовити, урок, чого не можна робити і чому не варто втручатися в життя дітей.

Я на пенсії кілька років. Онуків, по суті, у мене немає. Вірніше, є двоє, але я їх не бачила в очі, тому що дочка зі мною не спілкується вже рівно 23 роки. Причина? Мені не сподобався її тупуватий чоловік і я не хотіла, щоб вона за нього виходила заміж.

Я синові життя зіпсувала сама — це вина моя і я це знаю …

Вона все одно вийшла, але на весілля я не пішла і сина не пустила. З тих пір ми не спілкуємося, вона живе в іншому місті, спілкується з моєю подругою, вона ж її хрещена, про мене тільки іноді запитує, але ніколи не проявила бажання відвідати.

Сказати чесно, за дочку я можу тільки порадіти, хоча ми і не спілкуємося. Їй зараз 43 роки.

Є син. Алкаш. Я розумію, що винна в цьому сама.

Синові 40. Двічі був одружений офіційно. Тричі мені не подобалися невістки.

Наталя, перша невістка, звабила, як я вважала, жовторотика в 21. В інституті. Він був простий, наївний, довірливий. Вона старша від нього на два роки, нахабна, сільська дівчина. Гуляли в компанії, випили, вона стала його першою жінкою, він слину розвісив і одружився. Весілля не було. Вони тихо зареєстрували шлюб і він привів її в мою квартиру як даність.

Я заперечила. Вони пішли жити на квартиру, потім їм дали гуртожиток і незабаром як молодій сім’ї дали малосімейку.

Мені б, дурці, підтримати їх або не заважати, але я заважала.

Скільки я з невістки крові попила, скільки нервів попсувала, нехай Бог мене простить, але діти розлучилися і син повернувся жити додому.

ЧИТАЙТЕ:  Речі свої зібрав, дівку свою забрав і пішов геть звідси

Через три роки на новій роботі він познайомився зі скромною і симпатичною дівчиною Уляною. Вона була господарська, турботлива, але дуже релігійна.

Про релігійність я дізналася через рік після весілля, коли вона вирішила обвінчатися. Я була проти. Я категорично була проти, так як сама все життя була партійною людиною, а тут якась черниця з’явилася у мого сина. Приклавши трохи зусиль і мізків я сина знову розвела.

У 33 роки син знову жив удома, мав два розлучення, хорошу роботу, червоний диплом про вищу освіту.

Одного разу він сказав, що вступає на другу вищу, на заочне відділення. Я була тільки рада.

На другому курсі син познайомив мене з дівчиною. Все добре, але Віка була сирота. Це не входило в мої плани.

Виходить, що все своє добро, а я пропрацювала багато років на керівній посаді на одному серйозному підприємстві і дещо заробила, я повинна була віддати ці сірій мишці. Але, подумала, що нехай син з нею поживе, молодому організму без жінки складно обходитися.

Коли синові було 38 років я сказала, що йому пора подумати про створення міцної сім’ї і саме час знайти порядну і багату дівчину. Одна така у мене навіть на прикметі є.

Через тиждень син прийшов жити додому. На наступний день він звільнився з роботи, приніс пляшку горілки і пляшку вина, сказав, що починає нове життя … І почав.

Він став пити. Він п’є кожен день. Він стоїть під магазинам з нашими місцевими алкашами. Він сам перетворився в алкаша. Він просить грошей у перехожих, він вимагає гроші у мене, він незрозуміло де знаходить гроші на пляшку і щовечора він приходить п’яний.

Це моя вина і я це знаю. Син звинувачує мене в своєму житті кожен день. І він має рацію. Це я зі своїми амбіціями стала причиною його сьогодення.

ЧИТАЙТЕ:  Чоловік хотів молодість, а отримав старість

Наталя, перша невістка, вийшла заміж. У неї відмінна сім’я, двоє дітей. Спільні знайомі сказали.

Уляна, друга невістка, теж заміжня. У неї дитинка, вона працює, співає в церковному хорі. Я іноді бачу її в нашому соборі, вона зі мною спілкується натягнуто. Я розумію її.

Віка, я до неї ходила, вибачення просила, умовляла відновити відносини з моїм сином і піти жити до нас, не погодилась. Сказала, що в неї є чоловік і вона скоро виходить заміж.

А я на пенсії, замість того, щоб радіти онукам, читати їм казки і вчити з ними вірші, підстрибую від кожного стуку в двері. Два роки я чую одне і теж: «Мати, приймай своє нещастя! Щастя ти його сама розтоптала!»

Вечорами, коли син спить, а я боюся включити телевізор, щоб не розбудити його, я плачу.

Чому? А тому, що нема чого батькам втручатися в життя дітей.

Знайшли вони свою половинку або четвертинку, нехай живуть і радіють. А наша справа батьківська допомогти добрим словом і ділом.

Шкода, що багато матерів, як і я, розуміють це з пристойним запізненням».

НАС ЦІКАВИТЬ ВАША ДУМКА, ПИШІТЬ В КОМЕНТАРЯХ