Ось так дід виховував своїх онуків

Пригадую, як бабця наша залишила нас з братом на дачі. Залишила з дідом. Треба їй було виїхати у справах. Нам по 8 років було. Вляглися спати, балакаємо, бісимося. Дід каже:
— Спіть. Завтра підніму рано. Сніданок в дев’ятій.

Нам по барабану. Заснули за північ. Дід будить в 8.30:
— Вставайте. Сніданок в дев’ятій.
— Ага, діду …
І спати далі. Встаємо в 11. Сарай з продуктами замкнений. Ключі у діда в кишені. Бабця-то нам по п’ять разів сніданок підігрівала.

— Діду, а сніданок?
— Сніданок у дев’ятій.
Зневажає, думаємо, ну і хрін з ним.
— Діду, ми на річку.

— Ідіть. Обід в першій.
Пішли. Приходимо о пів на третю. Сарай на замку.
— Діду? Вечеря в сьомій.

Після купання в річці їсти хочеться шалено. До того ж, ще й не снідали. За сараєм був відритий льох.Там стояли дві трилітрові банки з вершковим маслом. Так ось. Два восьмирічних пацана їли це масло пальцями з банок.
7:00. Ми вже сидимо за столом. Дід накладає в миски гречану кашу. Я починаю їсти. Братик кашу відсуває:
— Діду, я таку не їм. Мені бабуся розсипчасту робить.
Дід, мовчки, забирає миску:
— Сніданок у дев’ятій.

— Ні, діду, не прибирай. Я з’їм.
На наступний день ми з першого пробудження від діда сиділи за столом в дев’ятій. Ось таке виховання. За добу. Без криків, нотацій і рукоприкладства.

НАС ЦІКАВИТЬ ВАША ДУМКА, ПИШІТЬ В КОМЕНТАРЯХ

ЧИТАЙТЕ:  Опубліковано результати опитування про українське покоління Z