Він зумів внести радість і світлий промінчик сонця в її похмуре життя

— Дочка, так я чекаю вас завтра? — Звичайно. Ми вже і сюрприз приготували. Тобі сподобається! Готуй свій фірмовий пиріг, — сказала Інна в трубку. Євгенія Анатоліївна поклала телефон, і вирушила на ринок. Діти не особливо балували стареньку, але кожен її день народження обов’язково приїжджали в гості.

Весь день, жінка поралася біля плити. Їй дуже хотілося побалувати дочку і внуків, різноманітними смаколиками. Прокинувшись рано вранці, Євгенія Анатоліївна, одягла гарну сукню, зробила зачіску, і чекала дорогих гостей. Жінка дістала з серванта конвертик, ще раз перерахувала свої заощадження і поклала на стіл. «Віддам сьогодні дітям.

Нехай розпорядяться грошима на свій розсуд»- міркувала вона. Євгенія Анатоліївна, майже десять років відкладала гроші для дітей. Жінка намагалася економити, в’язала красиві речі на замовлення і відкладала кожну копійку. Вона хотіла допомогти зятю, з покупкою машини.

І ось зараз, потрібна сума була зібрана. «Євген зрадіє! Відразу почне тещу свою цінувати»- веселилася стара. В принципі, вона була рада за свою єдину дочку. У Інни був не поганий чоловік, дві дочки, окрема квартира, дача. Що ще потрібно для щастя? Євгенія Анатоліївна, вважала, що дітям просто необхідна машина, тому й вирішила допомогти. Годинник показував полудень.

Старенька залишила свої роздуми, і почала накривати на стіл. У 15-00 повинні прийти гості. Але, діти не прийшли. Жінка так і просиділа на самоті, за порожнім столом до пізнього вечора. «Як вони могли так вчинити зі мною?»- заплакала вона. «А що, якщо щось трапилося?

А я, егоїстка, лише про себе думаю!»- кинулася до телефону Євгена Анатоліївна. — Алло, — почула сонний голос дочки. — Інночка! Що трапилося? Нічого не приховуй від мене! — тремтячим голосом промовила стара. — Мама, ти на годину дивишся ?! — розсердилася дочка. — Ой … Вибач, я зовсім забула заїхати до тебе … — Як? Як забула? — мало не плакала жінка. — Я два дні готувала, весь день прочекала вас! А ви? Просто забули ?! — Мамо, не драматизуй! Завтра ввечері заїдемо. У нас сім’я, особисте життя, турботи, клопоти.

Замоталася зовсім, — виправдовувалася Інна. Євгенія Анатоліївна мовчки поклала трубку. В душі була така порожнеча, що навіть не хотілося плакати. Ця ніч, була найдовшою в її житті. Старенька навіть не лягала спати. Всю ніч, вона просиділа за святковим столом, і думала … Думала про те, що ось і настав той час, коли стала нікому не потрібною. Вранці, жінка викинула всю їжу зі столу, винесла сміття.

Зібравши поспіхом невелику валізу, жінка викликала таксі і поїхала в найближче турагентство. — Добрий день! — звернулася до миловидної дівчини. — Мені потрібна путівка, тільки термінова! Можу я сьогодні ж виїхати? — Присядьте, будь ласка! Звичайно, зараз що-небудь підберемо з гарячих турів.

Ви де б хотіли відпочивати? — Не знаю, — зрушила плечима жінка. — Я нікуди далі передмістя не виїжджати … Загалом, мені без різниці, аби швидше і подалі! — Зрозуміла. Зараз подивимося … — дівчина дивилася в монітор. — Можу запропонувати вам тур в Болгарію. Курорт Золоті піски.

Дуже рекомендую! Затишне містечко, багато зелені, нескінченні пляжі і оздоровчі центри. Готель п’ятизірковий «все включено». Виліт сьогодні, о 17-45. Підходить? — Звичайно! А як це — все включено? — не зрозуміла жінка. — Це система готельного обслуговування. В даному випадку — сніданок, обід і вечеря, входить у вартість путівки. Загалом, будете відпочивати як королева! — посміхнулася дівчина. — Супер!

Дуже вам вдячна! — зраділа бабуся. На наступний день, Євгенія Анатоліївна, читала глянсовий журнал, напівлежачи в просторому шезлонгу на пляжі. Жінка була вражена тутешньою розкішшю і красою. Вона навіть забула про невдячну дочку, про те, як її образили. — Мадам, не бажаєте «Мохіто?» — почула приємний голос.

Євгенія Анатоліївна озирнулася, і побачила приємного немолодого чоловіка років шістдесяти, який тримав в руках два келихи з зеленуватою рідиною. — Що це? І чому зеленого кольору? — здивувалася жінка. — Це божественний напій! Словами не описати. Потрібно пробувати! — пояснив незнайомець. — Алкогольний? — Суворо запитала Євгенія. — Зовсім трохи, можна сказати, для смаку.

Пробуйте, не бійтеся! До речі, мене Олексієм звуть. — Євгенія! — кокетливо промовила жінка. Олексій Степанович, виявився дуже приємним співрозмовником і веселим компаньйоном. Немолоді люди мали багато спільного: обидва були на пенсії і страждали від самотності і туги.

Чоловік був колишнім військовим, і розповідав днями байки про армійські будні. Євгенія, в свою чергу, розповідала про школу, в якій пропрацювала вчителем молодших класів тридцять з гаком років. Безтурботні дні пролетіли дуже швидко.

З кожним днем, Олексій з Євгенією, прив’язувалися один до одного все більше і більше. Вони не хотіли розлучатися, адже удвох, ці люди не відчували колишнього самотності. — Женя, давай одружимось. Мені здається, що я все життя знаю тебе. У мене простора квартира в столиці, хороша пенсія. Будемо ходити в театри, кіно … Сюди приїжджати частіше, — несподівано запропонував Олексій.

— Навіть не знаю … У мене ж дочка, внуки, — промовила жінка. Потім згадавши, що в принципі, не сильно потрібна своїм близьким, посмутніла. — Так вони нікуди не дінуться. Будуть в гості приїжджати до нас, і ми до них, — не здавався чоловік. — Я подумаю. — Добре. Тільки не довго, завтра ми їдемо, — нагадав Олексій.

***

Підходячи до під’їзду, Євгенія Анатоліївна, побачила оголошення зі своїм фото. «Увага! Пропала людина!»- прочитала в слух. — Женя! Ти в розшуку? — сторопів Олексій. — Хто тебе шукає? Чому відразу не розповіла? Потрібно було до мене їхати!

Діти напевно шукають … — опустила голову жінка. — Як? Ти не сказала, що їдеш? — Ні! Це нікому не цікаво було, — з образою сказала Євгенія. У цей момент, з під’їзду вийшла Інна, дочка Євгенії Олексіївни. Побачивши матір, живою і здоровою, більш того, засмаглою і в модних шортах, Інна, втратила дар мови.

— Мама?! Ти звідки? Де ти була? — пустилася на крик. — Відпочивала. А що? Не можна? — незворушно промовила старенька. — Ми всю поліцію на ноги підняли, все місто шукає тебе. У всі лікарні, морги телефонуємо кожен день! А вона — відпочиває бачте! — Не дочекаєтесь! У мене теж сім’я, турботи і особисте життя.

Познайомся, мій наречений, Олексій Степанович! Інна розгублено дивилася то на матір, то на «нареченого». — Я не зрозуміла. Що відбувається? — звернулася до чоловіка. — Ви хто? — Майбутній чоловік вашої матері! А в чому власне справа? Інночка, ви щось маєте проти? Чи не хочете, щоб Євгенія була щаслива? — прямо запитав чоловік. — Хочу звичайно…

Просто я не припускала, що в вашому віці таке можливо. Вибачте за нетактовність. — Знаєте, це ви зараз так думаєте. Згодом зрозумієте, що людина не повинна бути одна, ні в юності, ні в старості. Візьміть, це запрошення на весілля.

Сподіваюся, не забудете? — Ні. Ми обов’язково будемо! — почервоніла дівчина. — Мамочко, як же я рада, що з тобою все добре. Рада, що ти щаслива і помолодшала років на десять!

Нарешті, між матір’ю та донькою розтанув лід. Жінки обнялися, і заплакали. Євгенія була рада, що дочка хвилювалася за неї. Ще, жінка була щаслива, що познайомилася з такою чудовою людиною, як Олексій.

Він зумів внести радість і світлий промінчик сонця в її похмуре життя. — Підемо, доню. Ми з Олексієм вам подарунки привезли з Болгарії, — посміхнулася Євгенія Анатоліївна. — Ходімо, — Інна обняла матір і посміхнулася Олексію.

© Мілана Лебедєва

НАС ЦІКАВИТЬ ВАША ДУМКА, ПИШІТЬ В КОМЕНТАРЯХ

ЧИТАЙТЕ:  Наймолодший директор школи здивував усіх батьків країни