Всього 3 людини — вони врятували мільйони життів, пожертвувавши собою

26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася одна з найстрашніших катастроф 20 століття, яка стала найбільшою в історії атомної енергетики аварією як за економічним збитком, так і за кількістю жертв.

Співробітники електростанції проводили випробування систем, в результаті чого в одному з чотирьох ядерних реакторів сталося два потужних вибухи і пожежа, в результаті чого атомний реактор почав плавитися.

Вибух спровокував викид радіації, яка в 400 разів перевищувала ефект атомної бомби, що вибухнула над Хіросімою, і поширилася по території України, Білорусії, Росії, Польщі та країн Прибалтики.

Десятки людей загинули одразу, незабаром жертви стали обчислюватися десятками тисяч. У сотень тисяч інших наслідки позначаються протягом усього життя. За даними експертів, число довгострокових жертв отруєння радіацією продовжує рости і 30 років після катастрофи.

Чорнобильська аварія була невимовним лихом. Але без зусиль і жертв трьох осіб вона б обернулася воістину неймовірною катастрофою.

Наввипередки з другим вибухом

Лише через п’ять днів після вибуху, 1 травня 1986 року, радянська влада в Чорнобилі зробила страшне відкриття: активна зона реактора, що вибухнув все ще плавилася. В ядрі містилося 185 тонн ядерного палива, а ядерна реакція тривала з жахливою швидкістю.

Під цими 185 тоннами розплавленого ядерного матеріалу знаходився резервуар з п’ятьма мільйонами галонів води. Вода використовувалася на електростанції в якості теплоносія, і єдиним, що відділяло ядро реактора, який ​​плавиться від води, була товста бетонна плита.  Активна зона, яка плавилася, повільно пропалювала цю плиту, спускаючись до води в тліючому потоці розплавленого радіоактивного металу.

Якби це розпечене до білого, розплавлене ядро ​​реактора торкнулося води, воно б викликало масивний, забруднений радіацією паровий вибух. Результатом могло б стати радіоактивне зараження більшої частини Європи. За кількістю загиблих перший чорнобильський вибух виглядав би незначною подією.

Аварія на Чорнобильській АЕС

Так, журналіст Стівен Макгінті (Stephen McGinty) писав: «Це спричинило б за собою ядерний вибух, який, за розрахунками радянських фізиків, викликав би випаровування палива в трьох інших реакторах, зрівняв з землею 200 квадратних кілометрів [77 квадратних миль], знищив Київ, забруднив систему водопостачання, яка використовується 30 мільйонами жителів, і на більш ніж сторіччя зробив північну Україну непридатною для життя» (The Scotsman від 16 березня 2011 року).

Школа російських і азіатських досліджень в 2009 році привела ще більш похмуру оцінку: якби серцевина реактора, який плавився досягла води, то вибух, який би стався «знищив би половину Європи і зробив Європу, Україну і частину Росії безлюдними протягом приблизно 500 тисяч років».

Експерти, які працювали на місці побачили, що ядро ​​пожирало ту саму бетонну плиту, пропалювало її — з кожною хвилиною наближаючись до води.

Інженери негайно розробили план щодо запобігання можливих вибухів реакторів, що залишилися. Було вирішено, що через затоплення камери четвертого реактора в аквалангах відправляться три людини. Коли вони досягнуть теплоносія, то знайдуть пару запірних клапанів і відкриють їх, так щоб звідти повністю витекла вода, поки з нею не стикнулася активна зона реактора.

Для мільйонів жителів СРСР і європейців, яких чекала неминуча загибель, хвороби та інші шкоди через можливий вибуху, це був чудовий план.

Чого не можна було сказати про самих водолазів. Не було тоді гіршого місця на планеті, ніж резервуар з водою під  четвертим реактором, який повільно плавився. Всі прекрасно розуміли, що будь-який, хто потрапить в це радіоактивне вариво, зможе прожити досить, щоб завершити свою роботу, але, мабуть, не більше.

Чорнобильська трійка


Радянська влада роз’яснила обставини можливого другого вибуху, план по його запобіганню і наслідки: по суті це була неминуча смерть від радіаційного отруєння.

Зголосилися три людини.

Троє чоловіків добровільно запропонували свою допомогу, знаючи, що це, ймовірно, буде останнім, що вони зроблять у своєму житті. Це були старший інженер, інженер середньої ланки і начальник зміни. Завдання начальника зміни полягала в тому, щоб тримати підводну лампу, так щоб інженери могли ідентифікувати клапани, які потрібно відкрити.

На наступний день чорнобильська трійка одягла спорядження і занурилася в смертоносний басейн.

У басейні панувала непроглядна темрява, і світло водонепроникного ліхтаря у начальника зміни, як повідомляється, був тьмяним і періодично гасло.

Просувалися в каламутній темряві, пошук не приводив результатів. Водолази прагнули завершити радіоактивне плавання якомога швидше: в кожну хвилину занурення ізотопи вільно руйнували їх тіла. Але вони до сих пір не виявили зливні клапани. І тому продовжували пошуки, навіть не дивлячись на те, що світло могло в будь-який момент згаснути, а над ними могла зімкнутися тьма.

Ліхтар дійсно перегорів, але сталося це вже після того, як його промінь освітив в мороку трубу. Інженери помітили її. Вони знали, що труба веде до тих самих засувок.

Водолази в темряві підпливли до того місця, де побачили трубу. Вони схопилися за неї і стали підніматися, перехоплюючи руками. Світла не було. Не було ніякого захисту від радіоактивної, згубної для людського організму іонізації. Але там, в темряві, були дві засувки, які могли врятувати мільйони людей.

Водолази відкрили їх, і вода ринула назовні. Басейн почав швидко порожніти.

Коли троє чоловіків повернулися на поверхню, їх справа була зроблена. Співробітники АЕС і солдати зустріли їх як героїв, такими вони і були насправді. Кажуть, що люди буквально стрибали від радості.

Протягом наступного дня всі п’ять мільйонів галонів радіоактивної води витекли з-під четвертого реактора. На той час, як розташоване над басейном ядро ​​виконало собі шлях до резервуару, води в ньому вже не було. Другого вибуху вдалося уникнути.

Результати аналізів, проведених після цього занурення, сходилися в одному: якби трійка не занурилася в басейн і не осушила його, від парового вибуху, який змінив би хід історії, загинули і постраждали сотні тисяч або навіть мільйони людей.

Життя сотень тисяч людей врятували три людини.

Протягом наступних днів у трьох стали проявлятися неминучі і безпомилкові симптоми: променева хвороба. Через декілька тижнів всі троє померли.

Чоловіків поховали в свинцевих трунах з запаяними кришками. Навіть позбавлені життя, їх тіла наскрізь були просякнуті радіоактивним випромінюванням.

Багато героїв йшли на подвиги заради інших, маючи лише невеликий шанс вижити. Але ці троє чоловіків знали, що у них не було жодного шансу. Вони вдивлялися в глибини, де їх чекала вірна смерть. І поринули в них.

Їх звали Олексій Ананенко, Валерій Беспалов і Борис Баранов.

НАС ЦІКАВИТЬ ВАША ДУМКА, ПИШІТЬ В КОМЕНТАРЯХ

ЧИТАЙТЕ:  Чоловік повинен забезпечувати жінку, інакше він втрачає свою сутність і дегенерує