Який сором — так зганьбитися

У 1957 році я поступила в механічний технікум. І ось одного разу в місто приїхав земляк з нашого селища, і ми з ним пішли в кіно.

У мене при собі була пристойна сума: працюючи, накопичила на навчання, адже допомагати мені було нікому. Так ось, перед тим як ми з земляком вирушили дивитися фільм, я поклала пакет з грошима під подушку, по наївності не подумавши ні про що погане.

А в кімнаті, коли йшла, залишалися дві дівчини. Коротше кажучи, повернувшись, я не знайшла під подушкою грошей.

Я нікому не скаржилася. Це який же сором — так зганьбитися! Але якимось чином комендант гуртожитку про все дізнався і влаштував збори, де всі бурхливо обговорювали мою втрату.

Мене запитали, скільки грошей пропало, я відповіла. Мати однієї з дівчат, така солідна дама, заявила, що може відшкодувати цю суму. Але я відмовилася.

Від такого скупчення людей дуже злякалася і промовила, що мені нічого не потрібно. Тоді ця дама накинулася на мене з лайкою, вона істерично кричала, бризкала слиною, говорила, що через мене на всіх падає підозра.

Після крадіжки, не маючи в кишені ні копійки, я ледве-ледве провчилася два роки. Майже наздогнала в знаннях своїх однокурсників, але мене вже буквально хитало від голоду.

Гарненько обміркувавши свою історію, я вирішила знову влаштуватися на роботу, потім перевелася на заочне відділення і благополучно його закінчила.

Пройшли роки. Цим злодійкам, якщо вони живі, сьогодні вже за сімдесят.

НАС ЦІКАВИТЬ ВАША ДУМКА, ПИШІТЬ В КОМЕНТАРЯХ