Якщо хтось скаже вам, що Ви «Відчуваєте щось не те», замість сорому, просто посміхніться


Прекрасна стаття! Обов’язково знайдіть 2 хвилини, щоб прочитати.
«Ми пішли подавати заяву в РАГС. Заяву заповнили, йдемо в ощадкасу сплатити мито. Це від РАГСу метрів 200. На середині шляху, я розумію, що заміж я за цю людину не хочу. Більш того, навіть спілкуватися з ним не хочу. Він мені не цікавий. Зовсім і ніяк. Я думаю, «що ж мені робити? Так не можна чинити. Його мама до моєї приходила, про весілля вже домовлялися. Але з іншого боку, чому я повинна себе змушувати?» Я зупиняюся і кажу:» Слухай, я не хочу». Він запитує: «Що не хочеш? В ощадкасу йти?». Я говорю «Ні, заміж». І, як життя показало, це було правильне рішення. Та й зараз, якщо мене кілька разів щось не влаштовує, я припиняю будь-які стосунки, не має значення які: ділові, дружні або любовні». 

Я згадала відмінний текст Ліз Гілберт:
«За останні роки я зібрала велику колекцію невідповідних почуттів. Одна моя подруга зловила себе на відчутті горя в день власного весілля. Це безумовно було щось. Уявіть собі триста гостей, дороге плаття від Віри Вонг — і горе?
Сором, яким вона прикривала це почуття горя, зіпсувало їй наступні роки шлюбу. Зрозуміло, краще не відчувати нічого, ніж відчувати щось не те!
Інша подруга, письменник Енн Патчетт, нещодавно опублікувала сміливе есе про інше невідповідне почуття. Коли після болісної хвороби помер її батько, Енн переповнювало щастя. Але люди, які прочитали її есе в інтернеті, спопелили її коментарями. Адже так не можна себе відчувати. Однак Енн відчувала себе саме так — незважаючи на те (або через те), що вона обожнювала батька і доглядала за ним. Вона була щаслива за нього і за себе, тому що мука підійшла до кінця. Але замість того, щоб промовчати про це неправильне почуття, вона розповіла про нього відкрито. Я пишаюся її сміливістю.
Інший друг після довгих років зізнався: «Я ненавиджу Різдво. Я завжди його ненавидів. Не буду більше його святкувати!». Так не можна!
Подруга не відчуває смутку чи жалю з приводу аборту, який вона зробила тридцять років тому. Так як вона посміла!
Друг перестав читати новини і обговорювати політику, тому що набрався сміливості і сказав: «Якщо чесно, мені більше немає до цього справи». Так не можна!

Один друг сказав мені: «Знаєш, кажуть — ніхто ще не скаржився при смерті, що провів дуже мало часу на роботі? Тому що сім’я і друзі набагато важливіше? Так ось, я, мабуть, стану першим. Я обожнюю мою роботу, вона мені приносить більше радості, ніж сім’я і друзі. Та й працювати куди легше, ніж справлятися з сімейними проблемами. Я на роботі відпочиваю». Що? Так не можна!
Подруга думала, що сходить з розуму, коли відчула величезне полегшення — її чоловік пішов після двадцяти років «хорошого шлюбу». Вона віддавала всю себе сім’ї, вона вірила йому і була вірна — але він залишив її. Вона повинна страждати! Вона повинна відчувати, що її зрадили, образили, принизили! Є сценарій, за яким слід себе вести як жінка гарна, коли чоловік вирішує розлучитися — але вона ухилилася від життя за цим сценарієм. Все, що вона відчувала — радість від несподіваної свободи. Її сім’я турбувалася. Адже моя подруга відчувала щось не те. Вони хотіли купити їй таблеток і зводити до лікаря.
Моя мама зізналася якось, що найщасливіший час в її житті почався, коли ми з сестрою поїхали з дому. В якому сенсі? У неї повинен був бути синдром порожнього гнізда і маса страждань! Матері повинні сумувати, коли діти покидають будинок. Але моя мама хотіла станцювати джигу, коли її будинок спорожнів. Всі матері страждали, а вона хотіла співати, як птах. Зрозуміло, вона нікому в цьому не зізналася. Її б відразу викрили як погану матір. Хороша мати не радіє свободі від дітей. Так не можна! Що скажуть сусіди?
І ще одне на десерт: одного разу мій друг дізнався про свій смертельний діагноз. Він любив життя більше, ніж будь-хто. І його перша думка була: «Слава богу». Це відчуття не йшло. Він був щасливий. Він відчував, що зробив все правильно і скоро все закінчиться. Він вмирав! Він повинен був відчувати страх, лють, біль, смуток. Але все, про що він міг думати, було — більше не потрібно ні про що хвилюватися. Ні про заощадження, ні про пенсії, ні про складні стосунки. Ні про тероризм, ні про глобальне потепління, ні про лагодження даху гаража. Йому навіть не потрібно було хвилюватися про смерть! Він знав, як закінчиться його історія. Він був щасливий. І він залишався щасливим до самого кінця.
Він сказав мені: «Життя — непроста штука. Навіть гарне життя. У мене було хороше, але я втомився.Час йти додому з вечірки. Я готовий йти». Так як він може? Лікарі твердили, що він в стані шоку, і зачитували йому пасажі з брошури про горе. Але він не був в стані шоку. Шок — це коли почуттів немає. У нього було: почуття щастя. Лікарям просто воно не подобалося, тому що це Неправильне почуття. Однак у мого друга було право відчувати те, що він відчував — хіба шістдесяти років усвідомленої і чесного життя недостатньо для того, щоб завоювати таке право?
Друзі, я хочу, щоб ви дозволили собі відчувати те, що ви насправді відчуваєте — а не те, що вам хтось нав’язує як правильне відчуття.
Я хочу, щоб ви спиралися на своє власне відчуття.
Я хочу, щоб почуття відчувати щось не те викликали у вас сміх, а не сором.

Мій друг Роб Белл розповідав про те, як питав свого терапевта: «Чи нормально те, що я відчуваю себе так?», а той терпляче відповідав: «Ех, Роб … нормального вже давно нічого немає».
У мене теж нормального вже давно нічого немає. Я не збираюся страждати і соромитися через те, що мені спадало відчути.
Якщо я щаслива, моє щастя правдиве і реальне для мене.
Якщо я сумую, моя скорбота правдива і реальна для мене.
Якщо я люблю, моя любов правдива і реальна для мене.
Нікому не краще, коли я змушую себе думати, що відчуваю щось інше.
Живіть цілісно. Відчувайте те, що ви вже відчуваєте.Все інше — ЩОСЬ НЕ ТЕ.  

Для вас.

З любов’ю…
Марина Баскакова

НАС ЦІКАВИТЬ ВАША ДУМКА, ПИШІТЬ В КОМЕНТАРЯХ

ЧИТАЙТЕ:  18 осіб, які знайшли геніальний вихід із ситуації