Якщо є життя — знайдеться і чим його наповнити

О пів на одинадцяту вечора я стояла на Невському, чекала автобус і шкодувала себе, бідолашну. Адже ось, думала я, яка ж нещасна у мене доля, ні у кого такої немає. Всі люди як люди, проводять суботній вечір весело і цікаво: хтось гуляє по центру, хтось сидить в ресторані, хтось повертається з гостей. І тільки я, бідолаха, тягнуся з роботи втомлена, виснажена і кисла, як лимон. А народ пустує, відпочиває, грошима смітить, у вус не дме.  Голова у мене забита проблемами, і сил немає не те що на вирішення цих проблем, а навіть на їх обдумування. Бідненька я, бідненька, в усьому світі сама.

І ось стою я, сумую, сама собі співчуваю, і раптом повз мене по тротуару щось незрозуміле — вжжжик! Я навіть підстрибнула від несподіванки. Всі люди крокують чинно, неквапливо, павами пливуть, і раптом ось це незрозуміле між ними — фьють! 
Обернулася розгледіти, що ж це таке. 
А це дівчина. Волосся акуратно зачесане, макіяж на обличчі, руки, тулуб. А трохи нижче пояса тулуб закінчується — і все. Під тулубом не коляска навіть, а така штука … Господи, навіть не знаю, як вона називається. Така кругла плоска дошка на коліщатках. 
Дівчина на цій дошці — всім пішоходам нижче пояса. І між цими пішоходами спритно так: раз-раз-раз! — підлетіла до зупинки.
Люди на зупинці відразу почали шукати якийсь привід відвернутися, не витріщатися на неї. Дружно почали виглядати автобус, встромляти в мобільники. 
Я теж відвернулася і вирішила повернутися подумки до своїх жахливих-жахливих проблем. Стою, і жодної своєї проблеми згадати не можу. Е-е-е … У мене є проблеми? Нерозв’язні? У мене ??? Та ладно.

Це якісь такі проблеми? Нема кому маму в понеділок в будинок відпочинку відвезти? З Пітера, в якому безліч таксопарків, до найближчого передмістя? З урахуванням того, що у мене в половині цих таксопарків знижка? Так, серйозна проблема, нема чого сказати. 
На роботі аврал? Стоп. У мене є робота? Я затребувана? У нас тьма замовлень? Мені платять гроші? Кхм. І в чому проблема? 
Чоловік залишився без халтури? Без тієї халтури, на якій він надривався, як проклятий, з ранку до ночі, а потім з ночі до ранку переживав, що зарплату копійчану вчасно не видали? Велика втрата.

Зимова відпустка зривається? Ту, на яку один фіг грошей ще не накопичили? Так за рахунок цього річна буде довша, плюс до того часу якраз гроші накопичаться. 
Житлове питання треба терміново вирішувати? А якщо терміново не вирішу, то що — без даху над головою залишуся? Дах же є. І голова є, і руки, і навіть ноги. 
Але ж у багатьох немає. Даху. Рук. Ніг. Зору. Роботи. Грошей. Планів. Можливостей. Люблячого чоловіка. Батьків. Друзів. А у мене це все є. 
Нагадайте, будь ласка, про що я скиглила за хвилину до зустрічі з цією дівчиною?

Коли я обернулася, дівчини на зупинці вже не було. Чи то за нею машина під’їхала, то чи її автобус під’їхав — не знаю. Поїхала кудись у своїх справах. Чому б ні? Голова є, руки є — і справи знайдуться. 
Потім під’їхав мій автобус. Я їхала додому і згадувала. Був у нас в селищі чоловік один, повернувся з війни без правої руки. Будинок побудував — сам, без допомоги. Однією рукою стругав, прибивав, фарбував, вікна вставляв. Нікому було допомагати, війна всю сім’ю забрала. Одружився, дітей виростив, онуків. Господарство у них було пристойне. Він однією рукою і город копав, і дрова рубав, і козу доїв, і свиней колов — взагалі все робив.

І ось коли я в дитинстві починала нити, що я щось не вмію, у мене не виходить, я не зможу, бабуся завжди говорила: «Не соромно? Ось сусід будинок однією лівою побудував, а тобі двома руками з такою нісенітницею не впоратися? »Мені ставало соромно, я пихкала, але робила. І все виходило. 
Ось так страждаємо, скиглимо, шкодуємо себе, а потім — раз! — промчить повз така дівчина і в одну секунду мізки на місце поставить. Ось у неї — так. У неї — горе, біда, трагедія. Біль. Проблеми. А вона — акуратненька, нафарбована, в модній курточці — проскочила повз і поїхала далі. Тому що життя-то у неї залишилося. А якщо є життя — знайдеться і чим його наповнити.

Напевно, багатьом вона на цій зупинці гвинтики підкрутила, сама того не відаючи. А ми кричимо, скаржимося. Проблеми у нас, депресії, життя жахливе. Тьху.

Автор: Віталія Япрітопала

ЧИТАЙТЕ:  Стюардесі здався підозрілим чоловік з наляканою дівчинкою, і вона залишила їй записку в туалеті ...