З пересилань WhatsApp. Захотілося навіть поділитися цією історією

Колись давно в Японії у мене був страшний стрес. Настільки, що я важила 75 кг, могла в одній піжамі ходити весь день і не митися по 2 і 3 дні. Навіть зуби не чистила. А потім мені навіть жити не хотілося.

Дізнавшись це, моя подруга японка повела мене в одну клініку. І сказала, що там є одна цікава процедура після якої життя змінюється, як ніби заново народився. Вона приїхала за мною, я так і пішла в піжамі і в домашніх тапочках з нею. Їхала в центр в такому вигляді. На голові дулька. В Японії взагалі не звертають уваги на тебе. Хоч голою ходи. Їм не до когось. Кожен зайнятий своїми думками. І у них немає звички розглядати людей в транспорті або на вулиці. Настільки люди вільні.

Прийшли заповнили папір. Так ось, заходжу я туди, а там посередині кімнати стоїть труна. Лікар поставив кілька запитань, мені дали одяг ошатний для смертника, я переодягнулася, скомандували: «Лягайте і відчуйте, як почувають себе померлі. Коли захочете вийти — ось кнопка, натисніть її, і ми вас випустимо». 

Я лягла. Всередині був дивний запах. Але залили освіжувачнм. М’який атлас. Яскравого кольору. Намисто по периметру труни. Лежу, розглядаю труну. Усередині грала музика похоронна. Слабке світло з кімнати було видно з щілин.

Тут чую — наче мене виносять і завантажили в машину. Я починаю натискати на кнопку. Вона відвалилася. Я починаю їх кликати і обурюватися, що я не за це заплатила. І взагалі НЕ ох @ їли вони часом. Потім їдемо хвилин 10. Я вже задихаюся по трохи. Потім чую команду «Викочуй». І мене спускають на мотузках в землю. І чую, як земля падає на мене зверху на труну. І голоси стають приглушеними. Я починаю вже в істериці на весь голос кричати. Матюкатися. В голові мільйон думок. Що я потрапила до сектантів. І швидше за все подруга японка з ними в змові. Уб’ю її. Мене реально закопують. Я почала ще більше верещати як свиня на бойні і копати ногами. А найстрашніше я почала задихатися. Я ридала і соплі текли по щоках, заливали в вуха. Від істерики і страху я попісяла. У тісноті я навіть не могла витерти обличчя. Я лежала як колода. Руки по швах. У тісному горбу. Усередині смерділо сечею. Я думала «Господи я не хочу вмирати».

Там було жахливо тісно. Душно. І дихати було вже нічим. Стала крутитися голова. Я відчула, що почала мерзнути. Я обпісяла всю труну і лежала мокра в своїй сечі. Холодна земля подумала я. Ридала я хвилин 20. І вже втрачала свідомість. Стан був моторошний. Почала розуміти Гоголя і згадала, що можливо він прокинувся в труні і вмирав так само, як я тут.

Перед моїми очима відразу спливли картинки з минулого. Як я народила і тримала дочку на руках. Її перші кроки. Її кіски, які я заплітала кожен день. О боже я зовсім забула про свою дочку. Через свою уявну депресію.

Я згадала, що взагалі перестала дзвонити мамі. Згадала, що життя таке прекрасне. Що життя чудесне. А я тут сука в труні вмираю. І мене вбивають мої улюблені японці. Яких я так обожнювала. Ех японці. Ех суки.

І тут відкриваються двері. Я дивлюся, я в тій же кімнаті. Ця труна — ілюзія смерті і повністю компьютеризована. Я ще плакала хвилин 10. Ледве заспокоїлася. Матюкала їх.

Подруга стоїть ірже. Вони мені дали відеозапис моєї «смерті». Усередині труни були камери і все записували. Після цієї процедури я схудла, покращала. Полюбила життя і думки про те, що я не хочу жити, або у мене депресії більше немає. Не хочу більше туди. Хочу жити тут і зараз. Ось. І ви полюбите життя.

НАС ЦІКАВИТЬ ВАША ДУМКА, ПИШІТЬ В КОМЕНТАРЯХ

ЧИТАЙТЕ:  Валерій Меладзе без пам'яті закохався в струнку українську танцівницю Марину Мазепу