Зусилля лікарів виявилися марними. Серце зупинилося. Але раптом, тишу реанімації розірвав крик медсестри

Вибач мені, пес!

Боляче! Як же боляче … Неможливо дихати … Молодий хлопець хитаючись, добрів до лавочки в сквері і присів, намагаючись віддихатися і вгамувати біль, яка розпеченим стрижнем пронизувала все тіло. Але вона не відступала, вгризаючись в кожну клітину. Чоловік спробував зробити глибокий вдих, але біль завдала ще одного удару і тіло обм’якло … Він уже не побачив людей, що стовпилися навколо, не почув звуків сирени швидкої і голосів лікарів, які поспішають на допомогу.

Світло … Звідки він? Такий м’який і теплий. Де я? Болі немає. Та й тіло таке невагоме. Чоловік намагався озирнутися, але навколо клубочився легкий туман. А потім він побачив собаку … Велика вівчарка йшла до нього, нечутно ступаючи м’якими лапами. І чоловік впізнав його! Це був Грей.

— Привіт, Господар.

-Грей? Ти? Але … як ти мене знайшов? І чому ти розмовляєш зі мною? Я сплю?

— Тут всі можуть розмовляти і розуміти один одного. Ні, Господар, ти не спиш. Ти вмираєш. А я помер вже давно. Там, на тій дорозі, де ти викинув мене з машини.

І чоловік згадав те, що старанно намагався забути всі ці роки. Те страшне і чорне, що душило ночами. Зрада!

— Бачу, що не забув … Пам’ятаєш, як розлютився на мене, старого? Як трясучись від сказу запхав у машину і повіз за місто? Як залишив мене на дорозі і поїхав, не озирнувшись? Пам’ятаєш … А я ж не винен, що постарів і став дратувати тебе.

Пес важко зітхнув і ліг.

— Грей, я був впевнений, що тебе підберуть і ти знайдеш новий будинок!

— Не бреши самому собі, Господар! Так ти заспокоював себе, виправдовуючи те, що зробив. А я … Я довго біг за машиною, але не наздогнав тебе і втратив слід. Старий ніс і хворі лапи підвели мене. Тоді я побрів на колишнє місце і став чекати, коли ти повернешся за мною. Я вірив, що ти обов’язково повернешся за своїм Греєм. Я вірив тобі і любив так, як можуть любити тільки собаки! І дуже хвилювався, як ти там один, без мене! Нікому принести тобі тапки, розбудити вранці, лизнувши язиком, помовчати з тобою, коли сумно. Але ти все не повертався.

Кожен день я метався уздовж дороги, боячись, що ти не побачиш мене! А потім мене збила машина … Я не відразу помер там, на узбіччі. Знаєш, що я хотів найбільше в ту мить, коли життя йшло з мене? Побачити тебе, почути твій голос і померти, поклавши голову тобі на коліна. Але останній мій подих почула тільки холодна калюжа.

А знаєш, нас тут багато таких: викинутих за непотрібністю, замерзлих на порожніх дачах, заморених голодом, убитих заради забави … Ви, люди, часто буваєте жорстокі. І не хочете думати, що за все доведеться платити!

Чоловік опустився на коліна перед собакою. Тіло знову пронизала біль. Але це була біль від усвідомлення скоєного жаху свого вчинку. Колючі сльози різали очі і не приносили полегшення.

— Вибач мені, пес! Вибач!!! Собаки можуть любити і прощати! Вибач, хоч я цього і не заслуговую!

Старий пес підійшов до людини. Господаря, якого любив завжди.

— Я пробачив тобі мою смерть. А ось тобі ще рано вмирати. Плач! Твої сльози — твоє спокутування. Я попрошу за тебе. Теплий язик торкнувся щоки, велика лапа накрила руку чоловіка.

— Прощай …

У реанімаційному відділенні лікарі билися за життя молодого чоловіка. Обширний інфаркт. Але всі зусилля були марні. О 18:30 зафіксовано час смерті. Серце зупинилося. Кінець …

Тишу реанімації розірвав крик медсестри: «Сльоза! На щоці сльоза! Він плаче!».

— Адреналін в серці 
— Дефібрилятор 
— Розряд 
— Ще розряд

Рівна лінія на екрані монітора здригнулася і вигнулась слабкою, але такою життєствердною дугою …

Через місяць хлопець стояв на порозі клініки. Він живий і навіть осінній дощ не може зіпсувати щастя повернення. Його порятунок лікарі називали не інакше, як дивом! Вийшовши за ворота лікарні, чоловік неспішно попрямував в сторону будинку. Він йшов, заглиблений у свої думки, коли під ноги йому викотився брудний і мокрий клубок, який виявився щеням.

-Привіт малий! Ти чий?

Весь зовнішній вигляд щеняти говорив про те, що він нічий і відчайдушно потребує допомоги. Чоловік підняв малюка з землі, сунув за пазуху і дбайливо поправив вухо, що  стирчить.

— Ходімо додому, … Грей!

Старий пес, оточений легким білим туманом, поклав голову на лапи, стомлено зітхнув і прикрив очі. Він врятував в людині Людину!

Лія Тимоніна

НАС ЦІКАВИТЬ ВАША ДУМКА, ПИШІТЬ В КОМЕНТАРЯХ

ЧИТАЙТЕ:  Того літа я переїхала до чоловіка: історія з життя