Мені 25 років, 2,5 місяці тому народила, доньку. Я дуже люблю її, але чомусь немає повного усвідомлення, що я мама. Я дуже втомлююся від того, що немає ніякої допомоги і весь день ми з нею удвох

До одруження у нас з чоловіком були ідеальні стосунки. Насправді після весілля також мало що змінилося, але от народження дитини стало поворотним моментом. До цього ми працювали, зранку ішли на роботу, ввечері зустрічалися у нашій затишній квартирі, готували їсти, або ж замовляли доставку і відпочивали.

Мені 25 років, 2,5 місяці тому народила, доньку. Я дуже люблю її, але чомусь немає повного усвідомлення, що я мама. Думаю, що має ще пройти час, я ще не можу звикнути до такого амплуа. На жаль, батьки живуть далеко і приїздять рідко на допомогу. Батьки чоловіка взагалі не приїжджають, свекруха зі свекром живуть у своє задоволення. Розумію, що вони нічого нам не зобов’язанні, але якось дивно. Подруги розповідають, як матері та свекрухи у всьому допомагають їм з дітьми, а я абсолютно сама. Після пологів складно виконувати всі побутові обов’язки. Чоловік працює, приходить ввечері, і починає вечеряти дві години, потім у нього знаходяться ще якісь справи,  і лише перед сном погоджується посидіти годинку з дитиною. Цей час я приділяю не собі, а починаю прибирати, мити посуд, закидувати прання.

Останнім часом дочка днем ​​взагалі не спить, постійно скиглить, якщо засинає, то хвилин на 30 тільки. Я дуже втомлююся від того, що немає ніякої допомоги й весь день ми з нею удвох. Набрид вже день бабака. Через постійні сльози доньки, інколи я можу її смикнути. Розумом розумію, що так не можна, але руки працюють швидше, від чого стає дуже соромно.

Пошепки

Я дуже хотіла дитину, тепер думаю, що поквапилися. Оскільки вона на грудному вигодовуванні, я навіть не можу піти просто погуляти. А чоловіка раз в місяць зустріч з друзями в сауні, як за розкладом. Раніше з ним були сварки, але зараз вони стали частішими. Він цілий день на роботі, а коли ввечері приходить, то лягає на диван і починає ще мене щось вчити: годую дитину я не так, тримаю не правильно, заколихую теж. Ніякої поваги до мене чи вдячності за те, що я подарувала йому донечку.

Востаннє він взагалі з претензіями налетів на мене: навіщо я взагалі народжувала, якщо не справляюся. А я що з цим можу вдіяти? Навіщо винити мене у всіх земних гріхах, я просто потребую допомоги. Порадьте, як знайти вихід з цієї ситуації?

 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2
Adblock
detector