10 років тому свекруха відцуралася від мене та онучки. А тиждень тому прийшла, як ні в чому не бувало, та почала вимагати зустрічі. Мовляв, вона ж бабуся, має право!

Замість білої фати я одягала чорну хустину. А в ресторані, де б мала святкувати весілля – проводила похорони. Мого коханого Ігоря не стало за 3 дні до весілля. Він повертався з роботи на машині та потрапив у страшну автокатастрофу. Лікарі його не змогли врятувати.Чесно, я спершу не вірила, що втратила коханого. От лікарі говорили мені “ваш наречений загинув”, а я тільки хитала головою та плакала. Мені навіть вкололи заспокійливе та дали випити якісь пігулки.

Думала, що Ігор – це той принц на білому коні. Ми познайомилися в університеті на 1 курсі. Він мені дуже сподобався. Такий щирий, приємний та розумний хлопець. Щоразу після пар запрошував на побачення, ввечері проводив додому. А зранку я бачила букет улюблених ромашок у дверній ручці з милими записками чи романтичними віршами.

Після 4 курсу коханий зробив мені пропозицію. Навіть ректор на врученні диплома показав на нашу пару і сказав “ось, вчіться, молодьош, як має виглядати щире кохання”.

Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Ми почали готуватися до весілля. Я з не дуже багатої родини, мій батько пив, а мама важко працювала на 2 роботах, аби мене прогодувати. А батьки Ігоря заможні люди, власники нічних клубів та ресторанів у нашому місті. Коханий сказав, що візьме на себе повністю витрати щодо весілля. Навіть сукню мені пошив дизайнер за власним бажанням.

Але майбутні свекри мене не сприймали, як потенційну жінку. А все через гроші. “Вона тобі не рівня. Якась босячка, ні копійки за душею” – не раз чула, як Ольга Дмитрівна так говорила про мене.

І от коли був похорон, то я себе так погано почувала. Дуже нудило, живіт болів, не могла навіть кроку ступити. А потім взагалі втратила свідомість. Подруга одразу побігла в аптеку та купила мені тест на вагітність. Результат показав 2 смужки.

Того ж вечора я вирішила зізнатися, що вагітна. Може, хоча б ця новина змогла трішки притупити той біль від втрати. Але свекруха тільки почала на мене кричати:

– Та ти цю дитину нагуляла! А зараз ще так смієш паплюжити пам’ять про мого синочка! Провалюй геть та не смій мені цього байстрюка показувати!

Мені навіть почали погрожувати поліцією та нарікали, що це я довела Ігоря на той світ. Тоді зрозуміла, що на цю сімейку взагалі нема сенсу сподіватися і треба самій дитину виховувати.

Через 9 місяців я народила здорову та красиву дівчинку. Навіть тесту ДНК не треба, Іванка – копія мого Ігоря. Блакитні очі, золотаве волоссячко, кирпатий носик та родимка на лівій долоньці. Я спробувала ще раз примиритися зі свекрами, однак, вони не прийшли на виписку та заблокували мій номер. 

І куди мені йти? До батьків повертатися. На щастя, мама знайшла в собі сміливість вигнати батька-пияка з квартири. І вона допомагала мені з Іванкою. Адже я тоді нічого не знала про немовлят, взагалі! А матуся навчила мене, як правильно годувати, як правильно тримати та купати.

Коли Іванка підросла, то я почала шукати роботу. У нас на районі шукали продавця у магазин-кав’ярню з тістечок, а ще було місце в садку. Робота від садка буквально через дорогу, тому я час від часу забігала до донечки. 

І з часом я стала не простим продавцем, а власником цієї кав’ярні. Звісно, це щастя мені на голову не впало, я дуже важко працювала роками. Спершу старалася донечку прогодувати, а вже потім думала за якесь кар’єрне зростання. І на це пішло аж довгих 10 років. 

Зате ця важка праця дала свої плоди. Я купила собі окрему двушку в новобудові з гарним ремонтом, машину. Фінансово допомагаю мамі, оплачую замість неї комуналку, привожу продукти. Нещодавно зробила ремонт у квартирі. 

Моя Іванка навчається у приватному ліцеї на відмінно. Всі вчителі її хвалять, вона дуже розумна і спокійна дитина. Ще жодного разу не чула від когось зауваження стосовно поганої поведінки моєї доньки. 

Пошепки

Турботи про дитину та бізнес мене так затягли, що за ці 10 років я ні разу не згадувала про колишніх свекрів. Донька, до речі, знає, що її татко на небі, ми часто приїздимо до Ігоря на могилу. Я показую наші спільні фото, відео, хоча б якусь пам’ять про коханого.

Але доля зробила мені такі викрутаси. Тиждень тому до нашої кав’ярні прийшла свекруха. Чесно, я її спершу не впізнала. От пам’ятаю її такою красивою, худенькою жінкою, з гарними рисами обличчя та макіяжем. А тут якась наче бабуся старенька, горбиться, зморшки на обличчя, якийсь тремор рук. 

– Наталко…Ти мене пам’ятаєш?

– Ольга Дмитрівна? Це ви?

– Так. Що, дуже змінилася?

– Та не те слово. А чому ви до мене прийшли?

– Поговорити. Знаєш, за ці 10 років наше життя круто змінилося. Ми втратили все – бізнес, партнерів, а через борги ще й будинок та машини. Чоловік хворий, лікарі кажуть, що треба дорогу операцію робити.

– І чим я можу вам допомогти?

– Не знаю. Соромно у тебе щось просити, ми навіть всі ці 10 років з онучкою не бачилися. А як вона? Як її взагалі звати?

– Іванка. 

– То можна їй подарунок передати? Ось, цю золоту цепочку з хрестиком. 

Свекруха залишила на столі подарунок та ще свій номер телефону. Сказала, що чекатиме зустрічі з онучкою. 

Але я не знаю, чи варто бачитися Іванці з бабусею та дідусем. От як я їй поясню появу цих людей у нашому житті? Ось, бабуся та дідусь, вони тебе 10 років не визнавали, а зараз хочуть зустрітися? Так мені сказати? 

І, здається, що якби не така біда – то вони б і дали жили без докорів сумління, що ось на світі росте їх онучка.

Мені ніхто, крім мами, не допомагав з дитиною. Так, були моменти, коли ми тиждень картоплю чи пісну гречку їли, а сосиски були справжнім делікатесом. Чомусь тоді ні свекруха, ні свекор не думали “ой, а як там наша онучка росте”. Та що там казати, якщо свекруха не знала навіть імені моєї донечки! 

Не знаю, чи варто їх знайомити. Поки що сама проти такої зустрічі, є ще цей осад від 10-річної образи. 

Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector