15 років тому Микола втратив контакт з Віолеттою. Однак, почув, як сусіди перешіптувалися про його кохану та був шокований – виявляється, він всієї правди не знав!

Микола був найстаршим серед 4 дітей у родині. Тому досить рано почав виконувати дорослі обов’язки – допомагав мамі на городі, доглядав худобу, няньчив братиків. Потім вже за гроші ходив до сусідів, прибирав біля хати, на полі збирав картоплю чи орав землю.

Адже розумів, що з його батька-пияка ніякої користі не буде. А мама одна всіх очно не потягне, загнеться, як та конячка немічна. Всі зароблені гроші з праці він віддавав мамі. Та могла купити якісь продукти додому, заплатити за світло чи газ або ж відкласти на “кращі часи”.

Хоча Микола страшенно мріяв про велосипед, аби так їздити до школи чи з друзями в ліс. І то мала бути така хороша, спортивна фірма. Звісно, всі ті велосипеди коштували дуже дорого, тому він катався на маминому “Уралі”.

І якось до їх села на все літо приїхала дівчина з міста, Віолетта. І в неї був новесенький телефон, ноутбук з іграми та найзаповітніша мрія Миколи – спортивний велосипед з шоломом, наколінниками та рукавичками. 

Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Так сталося, що друзі Миколи почали спілкуватися з Віолеттою та часто кликали її гуляти. Звісно, дівчина бачила, що Микола заглядає на її залізного коня, тому давала постійно кататися. 

– Тільки от ти мене вози позаду, бо я також кататися хочу. 

І з 1 червня по 31 серпня вони так гуляли в компанії. Адже Віолетта жила та навчалася у місті, там її батьки купили квартиру. Але на всі свята – Різдво та Великдень рвалася до села, до своїх друзів. Привозила їм зі Львова гостинці, шоколадки та сувенірчики чи магнітики. 

Так минуло 10 років, що Микола, що Віолетта виросли. І вже вони не просто так товаришували. Хлопець їй тихцем приносив квіти з городу, залишав біля воріт. Звісно, у нього не було грошей на якісь дорогі подарунки, але старалася завоювати її любов. 

Коли Віолетта закінчила 11 клас, то її тато наполіг, аби дівчина поїхала вчитися у Польщу:

– Доню, це Європа, диплом міжнародний! Ти житимеш, як у Бога за пазухою! 

– Тату, але чому погано у Львові вчитися?

– Ти не у Львові хочеш залишитися, а до того селюха бігати. Воно тобі треба? Ні грошей, ні даху над головою, на полі працює. 

Віолетта сварилася, просила, плакала – але батьки були непохитні та відправили її закордон вчитися. Ще й заборонили спілкуватися з тим босяком. Хоча Микола приїздив до них та просив хоча б дати новий номер телефону, аби привітати Віолетту зі святами чи просто так написати. 

І так минуло вже 15 років. Віолетта до села не приїздила весь цей час, батьки уникали зустрічей з її колишніми друзями, а особливо з Миколою. 

Але хлопець не розгубився. Микола спершу працював на сусідів, робив ремонти по хатах. А потім відкрив бізнес, послуги з ремонтних робіт. Працює не тільки в селі, але й у місто їздиш. Розбудував батьківську хату, братам та сестрам дуже допомагає. 

Бізнес його процвітає, має багато грошей. Однак, жінки так і не знайшов, все думав про Віолетту. Згадував, як вони у дитинстві разом каталися на велосипеді, як випасали корів та він вчив її з рогатки стріляти по банках.

Тої неділі Микола виходив з церкви та почув, як хтось перешіптувався за Віолетту. 

Пошепки

– Ви що сказали? Вона тут, в селі?

– Так, приїхала. Але не сама, а з сином. 

– Сином? 

– Так. Привезла до баби правнука. Бо баба Ганька малого довго не бачила. 

– А де вона була?

– Як де? У Польщі сиділа. Але той чоловік її…Ну слава Богу, що вона написала заяву на розлучення та забрала дитину. 

Життя у Віолетти геть не було таким солодким, як обіцяли батьки. У чужій країні вкрай важко було вчитися, не могла зустріти хороших друзів, як у селі. 

А чоловік виявився справжнім тираном. Певно, відчував, що Віолетта сама, ніхто в Польщі за неї не заступиться. І постійно знущався – сварив, лаявся, міг навіть руку підняти. 

На щастя, Віолетта зуміла вирватися та втекти додому. Батьки на неї дуже образилися, мовляв, донька не цінувала їх опіки. Тільки бабуся Ганя прихистила онучку з правнуком у хаті, Віолетта почала тут шукати якусь роботу. 

Тоді Микола пішов додому, нарвав букет квітів. І ще поїхав до міста, купив їй найкращу обручку. Ввечері прийшов до Віолетти:

– Я знаю, що минуло багато років. Але ще не пізно повернути час назад. 

– Так у мене дитина є. 

– І що? А в мене пропозиція. Навіть дві!

– Які? 

– Ти ж шукаєш роботу, а мені треба менеджера на фірму. 

– Гаразд, завтра можу навіть вийти на роботу.

– А друге…Ти станеш моєю дружиною? Вдруге тебе втратити я вже не збираюся. 

Віолетта почала плакати від щастя та міцно обійняла Миколу. Тоді вона зрозуміла, що її щастя було тут, під боком у сусідній хаті…

Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector