Так склалося життя, що моя молодша сестра Ірина вже років 18 точно чорно працює в Португалії на заробітках. У 2005 році розлучилася зі своїм чоловіком, Павло страшенно пиячив та витрачав всі гроші на горілку. А так, як вона зі своєю зарплатою виховательки в садочку не могла прогодувати двох дітей, то вирішила поїхати в Амадору.
Сини Андрій та Сергій тоді залишилися з бабусею, нашою мамою. Тим паче, я мешкала через 3 хати і часто заходила у гості. Можна сказати, що я замінила племінникам рідну мати.
А от Ірина працювала в Португалії дуже важко. Зранку доглядала у пансіонаті за літніми людьми, а вночі йшла прибиральницею на заводи та цехи. Тоді Ірина заробляла дуже багато грошей (у порівнянні з українськими зарплатами) і все віддавала нам. Хлопчики мали гарний одяг, іграшки, у холодильнику стояло повна продуктів з Португалії. Мама у хаті добудувала другий поверх та літню кухню, провела воду, аби не ходити до криниці.
Ірина приїздила додому вкрай рідко, тільки двічі на рік – 5 днів на Різдво та 5 днів на Великдень. Хоча, коли її сини підросли та пішли до школи, то ми з мамою слізно вмовляли сестру не їхати. Адже Іра заробила собі багато болячок. У неї постійно болить спина та шия, купує лікувальні мазі. Схудла на 15 кілограмів, на ній всі кістки порахувати можна. Через стрес повипадало волосся, носити перуку або хустинку. А ноги всі у варикозі, наче у синій павутинці.
– Себе пошкодуй. Так до могили себе доведеш!
– Мамо, я не можу. Їм треба дати гідне майбутнє. Я хочу, аби мої сини мали все найкраще.
Так минали роки. Андрій та Сергій виросли і зрозуміли, що з мами можна потрясти грошенят. Один навчався у Львові, другий до Києва переїхав. Звісно, вони не пройшли на стипендію та не хотіли жити у гуртожитках. Тому Ірина кожному окремо оплачувала навчання та оренду квартир. А ще пересилала гроші, аби вони собі щось купити поїсти чи щось з одягу.
Мало того, Іра кожному купила ще по трикімнатній квартирі та зробила ремонти. А зараз пересилає гроші на онуків.
Декілька днів тому сестра приїхала у гості. Цього разу вдалося взяти відпустку на 2 тижні, бо вона ще хотіла з синами та онуками набутися. Того дня вона приїхала до нас у село. Ми з мамою наліпили вареників з домашніми вишнями, напекли улюблених пляцків, зварили компот з яблук та полуниці.
Ще до нас прийшли сусіди, ми гарно погостилися. І під кінець застілля ми знову почали сестру вмовляти кинути ті заробітки:
– Тебе вітром скоро здуватиме. Он твої сини вже дорослі. Час для себе пожити. Ну ти коли востаннє на море їздила? Твої невістки щоліта кудись літають на курорти.
– Я що, на егоїстку схожа? У Андрія кредит на машину ще висить, попросив допомогти його погасити.
– А він роботи не має? Як і невістка?
– Ти не рівняй зарплати в Україні та в Португалії. То небо та земля!
Мені щиро шкода Ірину. Не можу без сліз на неї глянути. Їй тільки 42, але вона вся у зморшках, згорблена, наче старенька бабуся. А сини досі смокчуть з нею гроші, наче малі телятка. Як не кредит, то ремонт чи відпустка.
Я не знаю, як ще достукатися до Ірини. От що б я їй не казала про синів, але вона думки не міняє. Андрій та Сергій для неї святі діти.
Що б Ви обрали – не звертати увагу на чужі проблеми чи допомогти сестрі з синами?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!