Оксана аж розчервонілася: її шалений план отримати гроші з тріскотом провалився і вона не думала, що палки в колеса буде вставляти її рідний брат

Катерина з Максимом познайомилися вже у зрілому віці. За свої роки вони побачили багато, тому ці стосунки будувати ґрунтовно та правильно. Через рік Максим зробив Катерині пропозицію й вони навіть почали думати про дитинку, от тільки нічого не виходило. Довелося йти на обстеження. Лікарі довго не могли поставити діагноз, а потім дійшли висновку, що через генетичне захворювання у пари ніколи не буде дітей. Дива трапляються, але не у цьому випадку. 

Оскільки на той момент не було ні ЕКО, ні сурогатного материнства, довелося розглядати варіант з усиновленням. От тільки ні Максим, ні Катерина не могла на це наважитися. Сталося все завдяки щасливому випадку. Матір Катерини – Наталя Петрівна, 15 років працювала вчителем біології й одного разу розповіла про свою ученицю:

– Бідолашна дівчинка… Оксані ж всього 15 років та й матір у неї не з кращих, а тут ще й ця рання вагітність. Я з нею говорила, обіцяла допомогти, але вона сказала, що просто залишить дитину у пологовому будинку. Шкода малюка…

– Мамо, а може б ми собі цю дитинку забрали? – раптом запитала Катерина. – Чого ж малюк має страждати, якщо є люди, які готові стати його батьками?

– А ти впевнена, що хочеш цього? – запитала матір. 

– Мамо, я впевнена, що це наш шанс і ним варто скористатися. Принаймні спробувати. 

Наступного дня Наталя Петрівна поговорила з Оксаною й та пообіцяла подумати над їх пропозицією. Вже за декілька днів на їх порозі з’явилася доволі дивна жінка, у старому лахмітті та з доволі дивною поведінкою. Без привітань вона запитала:

– А трирічного хлопчика разом з новонародженим заберете? 

– Доброго дня, а ви хто?

– Я Світлана – мама Оксани. У мене є молодший син – трирічний Павлусь. Часу та бажання ним займатися у мене немає. Раз ви хочете взяти одного, то може б і іншого за компанію забрали? Документи всі оформимо. Ви, я бачу, люди доволі заможні та пристойні… Проблем точно не виникне. 

Катерина глянула на Максима й прочитала відповідь у нього в очах. Звісно, вони заберуть обох дітей. Як взагалі можна залишити невинну дитину з такою матір’ю.

– Але заждіть, давайте спочатку закриємо питання з ціною, – зухвало сказала Світлана. 

– З ціною? Ви про що? – здивовано запитав Максим. 

– Ну як? Я вам двох дітей, а ви мені нічого? Е, ні! Так не буде. Діти – це скарб, а за скарби потрібно платити!

– Світлано, коли дітей у дитячий будинок віддають, то там за них ніхто не платить…

Пошепки

– Але ж я не у дитячий будинок їх віддаю. Подумайте. 

Максима дуже втомила ця розмова, тому він швидко погодився, але сказав, що спочатку вони оформляють всі документи, а вже потім платять гроші. Так через місяць жінка привела маленького рудого Павлика до них додому. А через декілька місяців в їх домі з’явився ще один малюк – Матвій. 

Два роки вони жили дуже мирно та щасливо. Хлопчики буквально купалися в любові та турботі, а потім на їх порозі з’явилася якась незнайома дівчина. Батьки не дозволили хлопчикам виходити з квартири, але Павлику все ж вдалося почути частину розмови. 

– У нас з матір’ю дуже складне становище. Нам потрібні гроші, а ви можете нам допомогти. 

– Оксано, ми заплатили вам сповна. Тепер ти не маєш до нас ніякого відношення. Як ти смієш взагалі сюди приходити? – запитав Максим. 

– Тоді ви платили за дітей, а зараз будете платити за моє мовчання. Інакше я розповім хлопчикам, що вони вам не рідні. 

Катерині аж погано стало від такої новини, проте Павлусь швиденько відчинив двері й сказав:

– Не потрібно. Мамо, тату, не турбуйтеся й не давайте їй грошей. Ходіть додому…

Оксана аж задихалася від злості. Її шалений план отримати гроші з тріскотом провалився й вона не очікувала, що зруйнує його її рідний брат.

Катерина та Максим повернулися додому й розповіли синові всю правду. Матвій був ще занадто маленький, щоб усвідомити весь масштаб, а от Павлусь просто не міг повірити у те, що його рідна мати могла так вчинити. Він звик до зовсім іншого ставлення, тому не вірив, що таке взагалі буває. Проте після цієї розмови, він ще більше почав цінувати своїх батьків. 

А вже через рік, у них з’явився ще один братик. Катерині таки вдалося завагітніти й лікар підсумував:

– Часом дива трапляються…

Ви б наважилися взяти дитину з неблагополучної сім’ї? Як вважаєте, що сильніше: гени чи правильне виховання?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Julia
Adblock
detector