Кілька місяців тому у нас з’явилися нові сусіди. Спеціально я знайомитись до них не ходила, бо люди різні є, то діло таке. Але якось йшла я додому та так впала, що аж зірочки в очах замерехтіли!
– Що ж ви так? Обережніше треба, давайте я вам поможу, – підбігла до мене одразу якась жіночка.
Вона мені допомогла, ми розговорилися, поки вона мене додому проводила. Одно я впиралася, що й саме вже дійти можу, а нова моя знайома тільки й казала, що їй якраз по дорозі.
Словом, довела вона мене до квартири, попрощалась та й пішла у двері навпроти. Так ми товаришувати й почали. Спочатку Настя забігала запитати, як я почуваюся, чи все у мене добре. Потім – по сіль, борошно… Таке, по-сусідськи. А через місяць ми вже почали засідати на кухні з пляшкою вина, як добрі подруги.
Мені Настя дуже сподобалася: весела, активна, завжди знає, що сказати. Про що ми тільки не теревенили вечорами! Я навіть чоловікові сказала, що нарешті знайшла свою рідну душу.
От тільки одне не давало мені спокою: оці дівчачі посиденьки завжди проходили саме в моїй квартирі. У нас уже і чоловік Насті був, і її донька. А от до себе за весь цей час вони ніразу нас не запросили! Чоловік каже, що то вони, мабуть, ремонт затіяли. От і не хочуть чужих людей у безлад звати. Але ж я знаю, що нема в них ніякого ремонту! Стіни ж картонні, ми б давно вже почули.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Напрошуватися спеціально до них додому я не хотіла. Але пару днів тому сталась ситуація, яка розставила все на свої місця. Нас із роботи відпустили пізніше, бо ми під час тривоги в паркінгу сиділи, замерзли всі дуже. І як так спішила під теплу ковдру, що геть і не помітила, як загубила ключі від квартири.
Чекати, поки прийде чоловік, у мене не було ні сил, ні бажання. От я й пішла до Насті, аби чаю якогось випити та зігрітися.
– У мене чоловік з роботи прийшов раніше, спати ліг. Як я тебе пущу зараз, то ти його розбудиш, він тоді цілий вечір буде злий, – почула я у відповідь на своє прохання про чашку чаю.
Це ж взагалі не по-людськи! Хіба ж я слон який, щоб здорового дядька розбудити?
Словом, образило мене це так, що я більше спілкуватися не хотіла. Як прийшла Настя до мене увечері на каву, то я просто сказала, що саме сина спати вклала. Ото і все.
Уже тиждень ми не спілкуємося. Ситуація, скажу чесно, дуже дивна. Але я правда не розумію, що такого в тебе має бути вдома, щоб ти не пустив людину погрітися…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!