Я живу в Чорногорії з 2017 року. Поїхала сюди в Будву на роботу, працюю покоївкою в одному готелі. Туристів тут завжди багато, особливо влітку. Дуже важко ходити туди-сюди по готелі майже 15 годин на добу. Але зате деякі клієнти залишають мені щедрі єврики на чайові.
Звісно, як всі заробітчанки, я пересилала половину зарплати синові та невістці в Тернопіль. І обов’язково раз на місяць передавала рейсовим автобусом декілька пакетів з продуктами та сувенірами.
Поїхала я сюди, аби заробити на квартиру. Так склалося, що я сама підіймала на ноги сина Юрка. Колишній чоловік страшенно пив, грав у карти та ще й витрачав гроші на горілку. А потім взагалі допився, отримав цироз печінки та помер. Юркові тоді було 7 чи 8.
Якраз у 2017 році він одружився. Невістка Світлана не місцева, приїхала з Івано-Франківської області до Тернополя на навчання. Я тоді віддала молодятам свою двушку на Тарнавського. Адже як ми будемо там тіснитися? Маленькі кімнатки, дуже вузька кухня та коридор.
У Будві працювала моя родичка, вона, до речі знайшла мені роботу. Тому я зібрала всі речі, документи і сказала синові, що їду в Чорногорію, аби собі на окрему квартиру заробити. Юра зі Світланою провели мене на вокзал, обійняли, помахали ручками на прощання.
Однак, мої заробітчанські плани так і не здійснилися. Адже після мого від’їзду невістка народила первістка, сина Матвійка. І почалося “дай гроші на підгузки”, “купи там одяг”, “позич нам 100 євро на коляску”. Мені не було шкода, то ж рідний онучок. Тим паче, Світлана вийшла в декрет, Юра не заробляв так багато, як я.
Правда, було трохи складно відкладати на квартиру та ще онукові все купувати. Невістка перше обіцяла, що віддасть Матвійка в садочок та вийде з декрету. Але потім народила ще донечку Марійку.
І так 6 років я годувала сина та його родину. Там 500 євро, туди 400, так і залишалося хіба на якісь дешеві продукти додому. Хоча я вже давним-давно могла купити ту проклятущу квартиру та спокійно бавити онуків у Тернополі.
Цієї осені мій Матвійчик пішов у 1 клас. Я спеціально взяла відпустку на 3 тижні, аби побути з рідними. Товклася в тому автобусі, наче в пеклі, майже 20 годин, ще й на кордоні стояли. Привезла для онуків великий пакет з солодощами, одягом, для Матвія окремо купила канцтовари та спеціальний ортопедичний рюкзачок.
Ну, звісно, дала йому 30 євро, аби собі мав на якісь кишенькові витрати. Тільки от Світлана так скривилася, коли малий закричав радісно “Мамо, бабуся мені зарплату привезла”.
На 1 вересня всі зібралися красиві, нарядні, пофотографувалися на подвір’ї школи. Мій Матвійко розповів гарний віршик, так виразно, з емоціями. От справжній актор, майбутня кінозірка!
– Ну все, мамо. Сама додому дійдеш чи тебе довезти?
– Тобто? А ви куди?
– В кафе, у нас столик зарезервовано.
– Чому мене не покликали?
– Ма, ну там будуть ще куми, їх діти. Нащо тобі така компанія? Краще вдома подивися серіал чи фільм.
І тут моя невістка видала:
– Взагалі-то, кожна любляча бабуся дарує внукам не 30 євро, а хоча б тисячу. Що він на ті гроші собі купить?
Я не очікувала такого нахабства. Світлана дала мені в руки Марічку, а сама поїхала з сином та Юрком в кафе. Мені потім навіть шматочок піци чи десерту не привезли, аби пригостити вдома.
Чесно, я вже не знаю, чи витримаю тут до кінця відпустки. Невістка зі мною навіть не говорить. Я приготувала борщик – а вона його відставила у холодильник, так і скис. Добре, що онуки мене люблять, постійно хочуть гратися, гуляти. Я навмисне виходжу з Марією та Матвійком надовго, аби з невісткою не перетинатися вдома.
От поясніть мені, будь ласка – я щось не так зробила? Я десь образила Світлану чи що? Вона на мене сердиться через ті нещасні 30 євро для онука?
Я ніколи ні копійки не шкодувала. Та що там казати, якщо я віддала квартиру з хорошим ремонтом. Чи вони думають, що я з дерева ті єврики зриваю?
Як свекрусі помиритися з невісткою?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!