Мені було 8 років, коли батько пішов геть з родини. Виявилося, що він зраджував маму. Вона не раз згадувала, як він любив скочити на гречку. То з сусідкою загравав, то на роботі “затримувався” та мама бачила на сорочці відбитки губної помади.
Після розлучення ми переїхали до бабусі в село. І я ще довго слухав від мами та бабці нарікання на батька “Та він козел, я стільки років терпіла його зради!”
Так я зрозумів, що стану однолюбом та не повторю батькових помилок. Хоча його в житті часто не вистало. Я із заздрістю дивився на хлопців, які з батьками у футбол грають, рибу ловлять. А я сама по собі. Бо мамі після розлучення було не до мого виховання. То робота, то зустрічі з новими кавалерами. Я як підріс, то не засуджував її. Адже вона заслужила на кохання.
І от минуло вже 30 років. Зі своєю коханою жінкою Олесею я ще зі школи разом і на інших навіть заглядати не хочу, чесно. Кохаю її безмежно. Також у нас є чудові донечки – Оксанка та Улянка.
Зараз я живу у Львові, тут маю власне житло та бізнес. З початку війни мама живе у нас. Адже зараз у Сумах залишатися небезпечно, тим паче, біля хати не раз були прильоти. Бабусі вже давно нема в живих, Царство їй небесне.
Тим паче, у мами через війну проблеми зі здоровʼям, має слабке серце, вже 2 рази робили операцію. Батько за всі ці 30 років не давався чути. Ні дзвінка, ні привітання. Це ще більше гнітило та засмучувало.
Аж ось декілька днів дзвінок:
– Коваль Петро Васильович? Вас турбують з нотаріальної компанії.
– Ну я, що трапилося?
– На жаль, маємо сумну звістку. Ваш батько загинув на війні. І залишив вам спадок.
І тут я вмить забув про всі образи на тата. Стало до сліз шкода, що я навіть не встиг з ним попрощатися, бодай побачитися на 5-10 хвилинок, про щось поговорити.
Тато жив останні роки у Чернівцях. З початку війни пішов добровольцем. Але після розлучення не завів ще одну родину, тому от я залишався єдиним спадкоємцем.
На щастя, дядько Михайло (старший брат тата) зустрів мене на вокзалі, допомагав зі спадком.
– Шкода, що ти від батька відвернувся. Навіть от з ним не попрощався толком.
– Це я поганий? А нічого, що він маму постійно зраджував?!
– Як це він? Та це твоя мама постійно на мужиків клеїлася та шукала хахаля з гаманцем! То її батько застав за зрадою та вигнав геть, але хотів тебе забрати і оформити опіку!
Як виявилося, тоді в нашій родині були фінансові труднощі. А звідки дитина у 8 років може про це знати? І мама тоді втішила піти від тата до багатшого чоловіка.
Я був шокований.30 років жив у суцільній брехні та думав, що батько був таким негідним. А виявилося, що це мама брехала!
Коли приїхав додому, то одразу виставив маму за двері. Вона старалася виправдовуватися, знову наговорювала на батька, але я вже не слухав.
Єдине, про що шкодую – що сам з батьком не встиг нормально поговорити. І що не встиг зробити перший крок на примирення, бо весь час згадував ті образи. Тому, шановні читачі, не ображайтеся на батьків. Бо не знати, скільки ще часу їм жити на цьому світі.
Вибачте. Даних поки немає.