У мене дуже важка жіноча доля. Рано стала сиріткою, батьків взагалі не пам’ятаю, мене виховувала бабуся. Я часто господарювала вдома, у 10 років могла вже котлетки посмажити, суп зварити, посуд помити та пилюку витерти.
Коли мені стукнуло 20 років, то я вийшла заміж. На щастя, бабуся та свекри допомогли нам купити невеличку двушку на Сихові. Здавалося, що все у нас було добре, що я нарешті зустріла свого чоловіка мрії. А коли я дізналася, що вагітна, то аж плакала від щастя.
У 21 народила старшого сина Миколку, у 24 – молодшого Матвійка. У 25 була вагітна 3 дитиною. Однак, наше щастя не довго тривало.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я була на 2 місяці, коли дізналася, що в Андрія була коханка. Чесно, наївно думала, що він так трудиться на роботі, заробляє гроші нам гроші на нову квартиру чи машину.
Того вечора Андрій прийшов та почав збирати речі.
– Ти куди?
– Геть. Завтра зустрінемося в РАЦСі, напишемо заяву на розлучення.
– Як це?
– Ось так. Ти думаєш, мені приємно жити з такою жінкою-квочкою? Ти на себе коли востаннє дивилася? Ходиш постійно вагітна, наче та свиноматка.
Здавалося, що це все страшний та дурний сон. От зараз я прокинуся та все буде добре. Але чоловік пішов геть, а мені так погано стало. У голові паморочилося, живіт дуже тягнуло вниз. Я ледь дійшла до сусідки та попросила її викликати швидку.
Через такий стрес тоді я втратила дитинку. Декілька днів лежала в лікарні, не могла навіть спокійно їсти і спати. Сусідка доглядала за синами, бабуся приїздила з села, аби мене провідати.
Мені було вкрай важко виховувати двох синів. Андрій не платив ніяких аліментів, зробив собі довідку, наче в нього взагалі нема ніякого прибутку. Хоча я знала через спільних знайомих, що для нової жінки він нічого не жаліє. Вони разом відпочивали у Єгипті, в Туреччині. Я знайшла сторінку коханки в Фейсбуці. Ось такий мій чоловік “бідний” по грошах.
Бабуся як могла, так і допомагала. Передавала з села домашні продукти, свіже молочко, сметанку, яєчка. Сини пішли в садочок, а я працювала прибиральницею в магазині. Вночі час від часу шила одяг, бо бабуся мене навчила користуватися швейною машинкою. То вже були якісь додаткові гроші, аби купити синам іграшки чи книжечки.
Так минуло вже 30 років. Миколка та Матвій закінчили школу на золоту медаль, вступити у престижні університети. Вже після 1 курсу почали працювати. І не витрачали всю зарплату на розваги, а все віддавали мені. Допомогли зробити ремонт, разом полетіли на відпочинок у Хургаду. Я вперше тоді побачила море і засмагала на пляжі!
Я щиро пишаюся, що мої сини стали такими хорошими чоловіками. Невісточок люблю, як ріднесеньких донечок. Матвій та Микола самі купили собі квартири, машини та зробити прибутковий бізнес. Щодня в гості приходять, онуків приводять, щоб я поняньчилася.
Свою зарплату я витрачала на якісь власні забаганки, бо сини оплачували мені комуналку, купували ліки, продукти та одяг. Влітку подарували путівку та я з невісточками полетіла в Італію на море.
І от так минуло стільки років, про колишнього я взагалі не згадувала. Ну що було – те загуло. Однак, декілька днів тому до мене у гості завітав… Андрій. Я відчинила двері тільки тому, що взагалі не впізнала його. Такий дідусик, на безхатченка схожий, борода, старезний одяг, дуже ношений.
– Ну як ти, Аню?
– Андрію? Це ти?!
– Так, я. Що, дуже змінився?
– Та не те слово. Якими вітрами тебе сюди занесло? Твоя нова жіночка в курсі, що ти тут?
– Ми розлучилися. Знаєш, ці 30 років я тебе постійно згадував. Навіть доньку назвав так само, Анею.
– Ну а де твоя донечка?
– Відхрестилася від мене, коли вийшла заміж. Зять у мене хоча і багатий, але мене взагалі за порожнє місце тримає.
– А зараз ти чому про нас згадав? 30 років минуло, шановний!
– Я захворів, онко у мене. Певно, то так Бог мене покарав. І хочу попросити в тебе та синів про допомогу. Бо без ліків та операції я не довго проживу.
Я Андрія додому не пустила, але дала йому номери синів. Не знаю, як вони будуть разом говорити, але я в ці справи носа пхати не хочу. Нехай тепер Матвій та Микола вирішують, приймати йому батька в родину чи ні.
Просто минуло 30 років, я ні дзвінка, ні смс-ки та навіть ні копійки не отримувала від колишнього. А зараз, коли він так захворів, то одразу згадав про родину!
І саме через Андрія я втратила третю дитинку і лікарі сказали, що я безплідна…
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!