Мої батьки розлучилися ще в 1990, здається. Тоді тато на роботі знайшов собі молоду коханку, вирішив, що вона набагато краща за мене та маму. Просто одного вечора, поки ми з мамою були в магазині, він виставив всі наші речі за поріг квартири:
– Провалюйте геть! Ви мені не потрібні в цьому житті. Тільки гроші вимагаєте.
Тато тоді мав свій бізнес, купив декілька бусів та займався пасажирськими перевезеннями людей до Європи. І, звісно, нам він ні копійки не дав, ледь вистачило на квитки до села, де жили батьки мами. Жили ми не дуже бідно, але на деяких речах економили. Якщо раніше ми відпочивали десь закордоном, то вже потім їздили на річку купатися. Деякий одяг ми купували у секонд-хенді чи на ринку.
Мама влаштувалася на пекарню, часто працювала у дві зміни, аби мати надбавку до зарплати. А я в 10 років також “працювала”. Поки були літні канікули, я допомагала сусідам випасати корів, на городі чи в сараї лад наводити, викидати сміття після ремонту. І ще до того, я добре знала математику, тому брала деяких діток собі на репетиторство.
Тато за всі ці роки ні разу не давався чути. Його не було на дні народженні, на інших святах, на моєму випускному. Але ми з мамою вигризали собі дорогу в майбутнє. Я після школи переїхала до Львова, там зуміла пройти на державну форму навчання. Мама захотіла поїхати в Італію на заробітки, бо там пропонували гарну роботу.
І так минуло 33 роки. Я вийшла заміж за коханого чоловіка, народила двох прекрасних дітей. Ми відкрили свій бізнес – продаємо одяг та взуття, маємо декілька магазинчиків по Львову. Щотижня приїжджаємо до бабусі з дідусем, аби вони з правнуками погралися. Мама живе в Італії, працює доглядальницею в одної сеньйори. Але зате без її допомоги ми б не відрили магазин, частина бізнесу належить їй.
Тільки всі ці роки я нічого не чула про тата. Взагалі. Чи він живий, чи все у нього добре. Людина наче зникла з мого життя!
Однак, тиждень тому він прийшов до нас додому. Хтось, певно, з родичів дав йому адресу. І вигляд він мав кепський. Жовта шкіра та очі, руки трусяться, худий, зуби повипадали:
– Привіт, Олька.
– Привіт…
– А я до тебе пришов.
– Не пізно отямився?
– Та що ти вже починаєш, ми стільки років не бачилися.
– Ти щось хочеш від мене?
– Та от друга жінка бізнес забрала, дітей вивезла закордон. Я без копійки в кишені залишився. І мені треба гроші на операцію, маю проблеми з печінкою.
– А до мене чого припхався?
– Як це чого? Я твій батько, тебе виростив, виховав.
– Так? Згадав тільки через 33 роки? А чи ти не забув, як вигнав мене з мамою геть? Як аліменти роками не платив? Ти мене навіть зі святами ніколи не вітав. І ще смієш себе батьком називати?
Я прогнала тата, ще й пригрозила поліцією. А він плюнув мені на паркан та пішов геть. Я не знаю, де він зараз і що з ним є. Навіть чоловік не в курсі, що він приходив по гроші. А мама і старенькі тим паче.
І знаєте, мені аж від серця відійшло, коли я висловила татові все, що роками збиралося. Для мене це вже чужа людина, а не тато. Бог йому суддя за всі ті вчинки.
Батько заслужив на другий шанс чи ні?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!