Я дуже здивувалася, коли до нас зателефонувала свекруха та попросила приїхати в село. Навіть злякалася, що раптом в неї з серцем проблеми.
Останні 4 роки моя свекруха, Галина Юхимівна, важко хворіла. То тиск великий має, то серце коле, то ще інша болячка вискакує. Ми часто забирали свекруху до себе в місто, бо живемо навпроти лікарні, буквально дорогу перейти і все. Тим паче, там працював наш кум і він дуже допомагав.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Свекруха жила в селі, однак, ніякої господарки не мала. Ну колись у неї були кури, корови, кози та навіть свині. Однак, ми вирішили продати худобу, бо пані Галина тоді геть занедужала і не могла доглядати. Ті гроші ми віддали сусідці, аби вона приходила до свекрухи, купувала ліки, оплачувала комуналку та готувала їсти. А вже з п’ятниці по неділю ми провідували пані Галину.
Молодший брат мого Василя, Микола, жив у сусідній області. Йому до села буквально годину їхати маршруткою, а машиною ще швидше. І за весь час він приїздив виключно на свята, типу Великдень чи Різдво. Щоразу, як Василь просив брата провідати маму, то брат вигадував дурні відмовки:
“Ой, у мене роботи багато”, “Ой, я сам погано почуваюся”, “Я хворію, боюся маму заразити”.
Ну і так я перетворилася з невістки ще у няньку та прибиральницю. Кожної п’ятниці ми приїздили після роботи у село, вечеряли хіба на заправці у дорозі хот-догами. Я так мріяла хоча б день виспатися нормально, зустрітися десь з подругами чи піти на шопінг. А замість цих розваг я крутилася біля свекрухи.
Пані Галина часто любила драматизувати:
– Щось мені так серце коле. Певно, треба кликати священника.
– Навіщо?
– Аби мене перед смертю посповідав. Бо як я вмру і не сповідаюся?
– Ви краще ліки пийте і про такі дурниці не думайте.
Свекрусі 64 роки, ще можна жити і жити. Моїй мамі 70 нещодавно виповнилося, а вона досі працює закордоном та навіть зранку спортом займається!
Так от, у вівторок свекруха попросила нас терміново приїхати в село. Я дуже перелякалася, раптом, з нею щось погане трапилося. Взяла до кінця тижня відгул на роботі, чоловік так само.
Приїжджаємо – а в хаті вже сидить Микола з жінкою Світланою. Свекруха дістала якісь цукерки, зробила чаю та запросила нас до столу.
– Ну, діти, маю до вас серйозну розмову. Жити мені не так довго зосталося. І я вирішила, що краще зараз поговорити про спадок, аби ви не сварилися потім. Ти, Василю, маєш вже бізнес, квартиру в місті. А Микола досі з жінкою у сватів живе.
Я одразу здогадалася, що далі буде.
– Тому я вирішила, що буде добре, якщо я цю хату віддам Миколі. Ну бо він живе на пташиних правах. Город можна вже продати, сусідка пропонувала хорошу ціну. Ті гроші поставите у банк на заощадження.
Мій Вася не сказав ні слова, встав з-за столу та вийшов геть. Я також пішла, навіть не попрощалася. Ще ніколи не бачила Василя таким розлюченим, аж почервонів, як рак.
– Все, ноги моєї в селі більше не буде. Якщо мама так любить Миколу, то нехай він далі за нею доглядає. Все, набридло!
Так, ми маємо квартиру свою (яку самі купили в іпотеку раніше), роботу. Але ж скільки років ми їздили туди-сюди до Галини Юхимівни, їй допомагали. Микола хіба приїздив на свята, аби поїсти на халяву та пакунки з продуктами забрати.
Вчора до мене телефонувала свекруха, бо Вася з нею говорити не хоче. Питала, чи можу я купити їй ліки та приїхати в село.
– Нехай ваш золотий синочок-спадкоємець возить ліки, а про нас можете забути!
Мені не соромно, що я відмовилася допомагати свекрусі. Має іншого сина, нехай він за нею доглядає. Ми з чоловіком і так вже зрозуміли, що нема сенсу говорити зі свекрухою щодо спадку. То нехай мастить собі голову з Миколою, як хоче.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!