Школа – це моє життя. Я працюю багато років з дітьми. Дедалі частіше чую від колег скарги. Мовляв, учні дуже змінились, не слухають нікого, поводяться жахливо і вдягаються надто відверто. І з чимось я навіть була згодна. Донедавна.
Взагалі я викладач географії, але завжди мала й класне керівництво. От так і зараз випускаю 11 клас. Діти дуже цікаві, але й не прості. Усі мають свої характери, часом навіть нахабні. Не соромляться свої інтереси відстоювати. І ось зараз ми готуємось до останнього дзвоника й випускного. Батьки обрали вже ресторан, гарний, дорогий, попередньо домовились.
Утім днями мені подзвонила голова батьківського комітету і повідомила, що двоє дівчаток йтимуть лише на урочисту частину. Це Катя і Таня, дуже хороші дівчатка, котрі прийшли в мій клас три роки тому. Вони з Мелітополя. Спочатку навчатися їм було зовсім важко, інші діти їх не приймали, та згодом це змінилося. Зараз вони впевнено володіють українською і мають прекрасні оцінки. Саме тому я засмутилася. Подзвонила відразу мамі дівчат:
– В мене дві доньки в одному класі, це надто дорого. Але нічого страшного, не переймайтеся!
Та минуло два дні і після уроків усі учні зібрались у мене на репетицію. І раптом староста почав говорити.
– Ми всі порадилися і вирішили. Ми не підемо на випускний без Каті та Тані.
– Як це? Ви що? А ресторан?
– Ми вирішили обрати дешевший заклад і простіше меню. А з зекономлених грошей оплатимо місця дівчатам.
Я мало не заплакала, коли це почула. Зовсім такого не очікувала.
– А з батьками ви говорили?
– Ще поговоримо. Та в них вибору не буде, адже якщо не погодяться, то взагалі не буде свята.
Як я й думала, не всі батьки підтримали дітей. Деякі мами дзвонили мені обурені.
– Треба йти в нормальний ресторан… І чого це я маю за когось платити?
Я не хотіла втручатись і когось переконувати, адже я вчитель і не лізу в фінансові справи батьків. Та діти все зробили самі. Вони переконали батьків. Мама дівчат усім щиро дякувала на батьківських зборах. Я бачила, що їй соромно, що не може оплатити ресторан. А насправді так не має бути. Вони ж собі цю важку долю не обирали.
Для мене ці учні – мої герої. Хочу аби всі знали про їхній вчинок і брали приклад. Ви згодні зі мною?