Шлюб з чоловіком у нас був дуже міцним, ми дійсно кохали один одного. Виховали двох чудових дітей, вони вже зараз дорослі. Думала, що разом доживемо дружньо до старості, однак життя вміє здивувати. Ще 7 років тому одна ситуація розділила нашу сім’ю.
Син закінчив університет, влаштувався на престижну роботу. Ми приберегли йому певну суму на перший внесок для квартири, але він поки що не хоче брати кредит, тому орендує квартиру зі своїм другом. Щовихідних нас навідує, спілкуємося ми тісно, але от з донькою ситуація зовсім інша.
Старша дочка розлучилася з першим чоловіком і вийшла заміж за коханця, з ним і сина народила. Мій чоловік цього зрозуміти і прийняти не зміг. Дуже любив першого зятя, а повагу до доньки втратив. Так їхні відносини практично зійшли нанівець. Для нього це ганьба і страшний бруд. Нового зятя він не визнав і навіть на поріг не пустив. З онуком так само. Він його ще в очі і не бачив, лише я фото показувала. Не визнає рідну доньку і все, що з нею пов’язане.Сидіти з онуком і няньчити його я їжджу до них. Люблю всіх і намагаюся налагодити мир у родині, але ніяк.
Доньці вся ця ситуація не дає спокою, вона переживає. Хоче налагодити стосунки з батьком, однак він неприступний. Відмовляється говорити, вислухати, просто викреслив її зі свого життя. Зрада, зрада і крапка. От син приводить до нас свою дівчину, планують одружуватися, так чоловік радіє за них.
Причина, я думаю, не тільки в принципах і моральних якостях. По-перше, чоловіка разом з його сестрою кинула рідна мати, і він один тягнув на собі сім’ю з ранніх років (маленьку сестру і хвору бабусю). Жили вони, як могли. Потім був перший невдалий шлюб, дружина зрадила з начальником і вони розлучилися. Чоловік навіть на її похорон не поїхав через багато років. Для чоловіка це все травми, що йдуть з минулого. Вони з дочкою спілкуються, але чоловік поводиться стримано, холодно і відсторонено. Для дочки це все дуже важко і боляче, але змінити нічого не виходить.
Я певною мірою розумію чоловіка, мені теж не довподоби все те, що натворила донька й новий зять не дуже подобається, а в порівнянні з колишнім – тим більше. Але дочка і внук – це наші діти, і я змирилася з її вибором і вчинком. Але чоловік цього не приймає категорично. Так ось і живемо.
Жахливо усвідомлювати, що навіть на свій ювілей – 50 років, я не зможу об’єднати всю родину. Чоловік сказав, що якщо буде донька зі сім’єю, то він не прийде на святкування. Що ж тепер я маю обирати? Він усвідомлює, що через свої принципи ускладнює все для мене. От я не знаю, як вчинити далі. Конфліктів не люблю. Але як примирити чоловіка та доньку? Зятя може і не визнавати, але не спілкуватися з рідним онуком – це вже гріх.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!