Ця картина справила на мене глибоке враження. Я вже давно не був такий шокований. Самотність в ім’я кохання…
Дуже страшно залишатися без близьких та рідних, які були з тобою усе життя. Всі, хто знав твій голос, твої звички, твої жарти. Всі, хто знав чому ти радий, а що тебе засмучує. Всі вже пішли. І тепер ти один.
Залишається лише одне: прийти на місце, де залишилася пам’ять про твою кохану людину. Сидиш на самоті, запалиш свічку й згадуєш… Сумно так. І ці маленькі вогники від свічок куди сильніше зігрівають, ніж вогні великого і далекого міста. Самотня людина, в самотньому місті, серед самотніх людей. І лише одна віддушина – могила того, хто був тобі дорогий.
Усі втрачаємо відчуття життя та важливих моментів, борючись за статус, за блага, а потім нічого не залишається.
Багато людей самотні протягом усього життя, просто цього не помічають через велику кількість буденних справ.
Дивлячись на цю картину, виникає багато питань. Старенька жінка прийшла на могилу до чоловіка чи, можливо, до єдиного сина?
Людям, яким вона присвятила все своє життя… а тепер воно втратило сенс.
Ми завжди кудись поспішаємо, забуваючи про того, кого любимо по-справжньому. Не говоримо те, що думаємо, те що відчуваємо… а потім це стає запізно.
Чому людина не цінує, те що має в даний момент?
Ця картина справила величезне враження на мене. Я не засмучений, я вдячний! Мені нагадали про тих, кого я по-справжньому люблю, про тих, хто мені важливіший за все на світі. Я ж теж часто забуваю сказати «Люблю …».
Ви часто говорите своїм рідним такі слова?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!