Підсумком наших з вітчимом відносин стала моя вагітність. Природно, ні Максиму, ні мамі я про неї не сказала

Батьки мої розлучилися вже давно.

Мені було 17 і я з нетерпінням чекала вже час, коли зможу пошвидше втекти з дому. Мама привела нового чоловіка.

Все спочатку було добре, однак, з часом він став все більше приділяти мені увагу. Підморгував, обіймав, а мати думала, що він так зі мною хоче налагодити контакт.

Максим, мій вітчим, з часом все більше і більше виявляв в знаки уваги в мою сторону. Це гарний на вроду чоловік, високий, статний та ще й ровесник моєї матері — 38 років. Я не змогла встояти. Тому склалося так, що я відбила чоловіка в матері.

Ми ховалися від мами як могли. У звичний час він поводив себе як турботливий батько, але як тільки мама йшла на роботу, ми робили все, що хотіли. Так я і завагітніла. Дуже неочікувано. Звичайно, ні матері, ні «коханому» я нічого не сказала.

Це було літо після закінчення школи. Всередині мене розвивалася дитина, яку я вже любила. Мене мучили усі сумніви, але я все-таки вирішила народити. Влаштувалася на літо офіціантом в кафе, думала підзаробити грошей на пологи. 

Відкладала гроші на майбутнє, бо розуміла, що маю піти з власного дому. Я не зможу жити з мамою та Максимом під одним дахом.

Але в вересні сталося непоправне. Мати з вітчимом потрапили в аварію…Максим залишився живим, а от вона … Я валялася на її могилі, благала пробачити мені. 

Після похорону я вигнала Максима й до пологів перебувала у важкій депресії. Після народження дитини, я ніби прокинулася зі страшного сну, отримала новий сенс життя.

На п’ятий день після пологів нас з сином вирішили виписати. Приїхали ми в порожню квартиру. І я знову розридалася. Тут раптово пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв Максим. Його вигляд бажав кращого: блідий, змарнілий, довелося пустити всередину. 

З цього часу він завжди був поруч. Допомагав мені у всьому. Продукти носив з дитиною грався, хоча перший період ми навіть не розмовляли. 

Якось непомітно він знову увійшов в наше життя. А потім одного разу залишився на ніч.

Через пів року ми одружилися. Нашому сину вже виповнилося 5 років. Живемо добре, але кожен відчуває в собі провину, через що часто сидимо просто мовчки, соромлячись і слово промовити.

Не завдавайте болю своїм близьким, адже ви не знаєте, що буде завтра!

Як Ви вважаєте, матір би пробачила таку зраду?

U2
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: