– Ти бачив! Та у неї бруд під нігтями! З такою жінкою соромно в люди вийти! – кричав я синові, який привів до хати сільську дівку

Ніколи не робіть передчасних висновків про людину.

– Тату, познайомся з Анною, ми будемо одружуватися! – сяяв від щастя Назар.

– Хто?! – запитав професор, доктор наук Роман Анатолійович. – Не жартуй так зі мною!

Чоловік з огидою розглядав нігті на грубих пальцях «невістки». У нього складалося враження, що ця дівчина не знала, що таке вода і мило. Інакше як пояснити бруд під нігтями.

“Горенько! Добре, що дружина не дожила до цього часу! Її серце б не витримало такого сорому. ”- подумав собі чоловік.

– Та який жарт! Аня буде жити в нас до одруження! Я ж сам можу розпоряджатися своєю частиною у квартирі!

– Добрий день! – посміхнулася Аня, і пройшла по-хазяйськи на кухню. – Я вам тут пиріжків привезла, грибів сушених… – дівчина стала все викладати на стіл з рваного пакета.

Чоловік не міг спокійно дивитися, як Анна бруднить його улюблену світлу скатертину на столі банками від варення.

– Назаре! Схаменися! Не роби мені на зло… Я ж знаю, що ти її не кохаєш. Де ж ти міг знайти таку дівку? З якого села привіз? 

Роман Анатолійович зрозумів, що син просто знущається з нього. Він вирішив не продовжувати суперечку і мовчки посунув до власної кімнати.

Анна ніби не помічала поганого ставлення свекра до своєї персони, і намагалася в усьому йому догодити, але робила тільки гірше. Чоловік з огидою дивився на цю дівчину й не помічав того, як вона старається.

Назар же не довго був хорошим чоловіком. Награвшись в сім’ю, він скоро почав випивати та пропадати вночі. Молоді часто сварилися, але старий не звертав на це увагу. Він взагалі вирішив не втручатися.

Одного вечора Анна прибігла до свекра зі сльозами на очах:

– Романе Анатолійовичу!  Назар хоче розлучення й виганяє мене на вулицю, а я чекаю дитину!

– Та як на вулицю? Ти ж десь раніше жила, от і їдь туди! А звідки я можу бути впевненим, що це буде мій внук. Це тобі зовсім не дає права тут проживати. 

Аня заплакала в розпачі, і пішла збирати речі. Вона не розуміла, чому свекор зненавидів її з першого погляду, чому Назар, пограв з нею як з цуциком, і викинув на вулицю. Ну і що, що вона з села? Адже у неї теж є душа і почуття …

Пройшло вісім років. У літнього чоловіка дуже погіршилося здоров’я, тому син його здав в будинок для літніх людей. 

Старий змирився зі своєю долею, розуміючи, що іншого виходу немає. Він так і не виховав в сині хорошу людину.

Пошепки

– Рома, до тебе гості приїхали, – сказав сусід по кімнаті.

– Хто? Назар? –  хоча старий знав, що цього не може бути. Сину було байдуже на життя батька…

– Не знаю. Мені просто сказали, щоб я покликав тебе. Іди й сам глянь. – посміхнувся сусід.

Роман встав з ліжка, взяв палицю та й помаленьку ішов в коридор. Здалеку виднівся силует жінки. Він одразу зрозумів хто це, хоча пройшло вже так багато років. 

– Вітаю, Анно! – промовив чоловік й опустив голову – напевне, відчував провину перед дівчиною.

– Романе Анатолійовичу?! Ви так змінилися … Хворієте?

– Є трохи …Ти як тут? Звідки дізналася, де я?

– Назар розповів. Я хотіла, щоб він став спілкуватися з сином, але його не переконаєш. Тому вирішила привезти його до дідуся. Він дуже хотів з вами познайомитися. Дитині не вистачає спілкування з рідними. Але я бачу, що даремно це все придумала. 

– Зажди! – попросив старий. – Який він уже, Івась? У мене є його фото, де йому всього лиш 3 рочки.

–  Я його привезла з собою. Він тут, біля входу. Покликати?

– Звичайно, дочко, клич! – зрадів Роман Анатолійович.

У старого земля пішла з-під ніг, коли зайшов хлопчик. Це була справжня копія Назара. Іванко невпевнено підійшов до діда, якого ніколи не бачив.

– Синку! Який же ти вже великий …, – розплакався старий, обіймаючи онука.

Усі втрьох довго розмовляли. Анна розповідала про своє важке життя, а старий жалівся на сина.

– Прости, Аню! Я дуже винен перед тобою. Я лише нещодавно зрозумів, що людей потрібно цінувати не за освіченість, а за щирість та доброту.

– Романе Анатолійовичу! У нас до вас пропозиція, – щиро посміхнулася Анна. – Поїхали до нас! Ви самотні, моїх батьків вже немає декілька років й проживаю тому сама з сином … А так хочеться, щоб поруч була рідна людина.

Старий, звичайно, не відмовився від такої пропозиції, а лише промовив:

– Я багато чого упустив у вихованні сина, сподіваюся, що зможу дати внуку, чого не дав свого часу Назару…

Вам сподобалася історія?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2
Adblock
detector