Я знаю свою жінку Аліну майже 30 років. Ми виросли в одному районі, часто гралися в компанії друзів. Ще тоді я в неї закохався по самі вуха.
Мій тато часто їздив на заробітки, і коли мені виповнилося 18 років, то він брав мене з собою в Німеччину. І поки мої однокурсники відпочивали після сесії, я гарував, як чорт, на будівництві. Навіть після 4 курсу не пішов працювати по спеціальності, а поїхав знову у Берлін.
Так я попрацював там майже 3 роки, назбирав собі гроші на весілля та квартиру. Приїхав додому і одразу зробив Аліні пропозицію. Ще й купив їй найкрасивішу (та найдорожчу) обручку.
Після весілля ми купили невеличку, двокімнатну квартиру. Це такий нормальний район у нашому місті, спокійний. Поруч є школа, дитячий садочок, супермаркет. Однак, на ремонт не вистачало. Я мав або їхати у Німеччину знову або ж просити у родичів гроші. Мої батьки не могли допомогти, адже всі гроші вклали на лікування моєї бабусі.
І я вирішив звернутися за допомогою до тещі. Мирослава Василівна мала прибутковий бізнес, магазин взуття та сумок. Ну, вона нам ні копійки не дала на весілля, то таке, не дуже ображаюся. Але от у цій квартирі житиме її донька, майбутні онуки.
– Можете нам позичити хоча б 3 тисячі доларів? Я все віддам, виплачуватиму вам щомісяця…
– Ні. У мене ще є молодший син, за що я його на ноги підійматиму?
– Але я вам все поверну…
– Ні, годі жебрати у родичів. Май свою голову на плечах!
Тому я вирішив знову поїхати на заробітки. Хоча тоді Аліна завагітніла першою дитиною та я боявся її залишати саму. Добре, що всі ті 9 місяців моя мама допомагала їй, приходила у гості. І саме вона була поруч, коли в Аліни почалися перейми. Теща приїхала тільки на 3 день у пологовий. Я дуже плакав, бо пропустив народження сина Данила.
Приїхав додому, тільки тоді, коли Дані вже було 6 місяців. Швидко зробив ремонт, купив просто суперові меблі, все зі смаком.
Ну і відтоді минуло 9 років. Тепер у нас є ще донечка Злата, я маю власний бізнес, відкрив точку на базарі, продаю автозапчастини. Моєї зарплати вистачає з головою, тому Аліна присвятила себе хатнім справам.
Однак, останнім часом до нас у гості почала заходити теща. Коли не прийду з роботи – пані Мирослава сидить на кухні та чай випиває, наче королева. Спершу я не мав нічого проти, та хоть цистерну того чаю вицмулить. Але не знав, що вона насправді задумала.
Отож, позавчора приходжу додому, бачу, що у шафі стоїть взуття пані Миросі. Ну вона точно до нас знову прийшла у гості. Тільки двері на кухні були прочинені, жінки не чули, що я прийшов. Роздягаюся, складаю виручку у нашу схованку. Аж раптом чую:
“Ну то що, коли я до вас переїду?”
“Мамо, я ще Олегові не сказала. Почекай тиждень, я все владнаю”
“Доню, я так скоро взагалі без даху над головою залишуся. Мені піти на сміттєзвалище і там жити?”
Я одразу зайшов на кухню.
– Ой, коханий, а ти вже..
– А про що ви тут говорите?
– Ми? Ну так, пліткуємо. То так, жіночі теми.
– Про мою квартиру? Аліно, зізнавайся, що ти вже маєш матері зробити?
– Все тобі треба знати! Мій Влад одружується. І привів дівку додому, вона не місцева. Та фіфа мала так почала командувати. Уявляєте, тепер Влад і Марінка маму намагаються витурити з її квартири!
– І що?
– Ну мама хоче у нас пожити. Або ми можемо взяти їй нову квартиру в іпотеку. Як ти порадиш?
– Кохана, я знаю найкращий варіант – аби твоя мама провалювала геть і сама вирішувала свої проблеми.
Пані Мирослава аж почервоніла. Одразу встала з-за столу, не попрощалася та голосно грюкнула дверима.
– Ну як ти таке можеш говорити? Це ж моя мама!
– Ага, твоя мама забула, що 9 років тому я просив гроші. То що вона сказала?
– Яка різниця?
– Велика. Я сам на цю квартиру заробив і сам буду вирішувати, хто і коли сюди приїде. Раз твоя мама така бідна – хай їде в Іспанію чи Італію на заробітки.
Жінка на мене дуже образилася, не говорить 2 день. Але є вигода – теща тепер не приходить у гості.
Чесно, мене не хвилюють чужі проблеми. Навіть пані Мирослави. Вона 9 років тому не захотіла допомогти фінансово. То чого я зараз повинен її додому впустити?
Якби вона ще прийшла, попросила – то я б подумав. А тут, виходить, мене просто перед фактом поставили і все.
Наш читач вчинив правильно? Що б Ви зробили на його місці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!