– А чому квартира тільки на невістку записана? – обурювалася сваха. – Мамо, то була моя ідея! – Ти здурів? Не так ми тебе виховували!

Коли в нас з дружиною народилася донечка, ми були на сьомому небі від щастя. Всі лікарі переконували нас в тому, що ми ніколи не зможемо стати батьками. 

Але ми ніколи не втрачали надії, знали, що все в Божих руках. І сталося справжнє диво. 

– Вітаємо! Через 7 місяців у вас буде малюк. 

Алінці я готовий був небо до ніг прихилити. Дружина, звісно, сварилася зі мною, казала, що дітей балувати не можна, але я не міг себе стримувати. 

Попри те, що в моєї дівчинки було все, чого їй тільки захотілося, вона виросла дуже доброю і скромною дівчинкою. З 18 років влаштувалася на роботу, щоб не сидіти в батьків на шиї. 

Я навіть спершу ображався, не розумів, для чого Аліні це – я ж можу забезпечити її усім! Але вона обіймала мене і казала: 

– Татку, я ж тебе люблю не за подарунки! Та й до того ж, не все життя мені користуватися твоєю добротою. Пора дорослішати. 

Я й оком не встиг змигнути, як наша принцеса виросла, стала дорослою жінкою і покохала. 

Дмитро мені сподобався – спокійний і серйозний хлопець. Такому можна довірити мою дівчинку. Було одне лише “але” – забезпеченим кавалера доньки назвати точно не можна було. 

– Аліночко, ти впевнена, що зможеш так? До скромного життя ти не звикла, – хвилювалася дружина. 

– Мамо, ну, що ти таке кажеш. Я ж його кохаю, а це головне!

Донька й справді за 2 роки спільного життя зі своїм обранцем й словом не обмовилася, що їй важко, хоч вони й тинялися по орендованих квартирах. 

Я не раз говорив сватам про те, що пора дітям подарувати квартиру, але вони все відтягували з цим рішенням. 

– Ми поки не можемо собі цього дозволити. Наступного року обов’язково все вийде. 

Дочекали до того моменту, коли стало відомо, що наша донечка носить під серцем малюка. 

– Я не дозволю, щоб Алінка в такому положенні по чужих квартирах бігала. 

Тоді я взяв все в свої руки, вибрав разом з дітьми квартиру і оформив всі документи на її купівлю. 

Усмішка з обличчя моєї донечки не зникала ні на мить. Треба було раніше це зробити, а не вестися на порожні обіцянки батьків Дмитра. 

Коли ми зібралися всі за спільним столом на новосіллі, зять не переставав мені дякувати за щедрий подарунок. Він навіть повернув  частину коштів і сам оплатив ремонт в новенькому помешканні. Зробив усе, як моя доня хотіла. 

А от його батьки і не збиралися повертати мені решту суми… Вміло вдавали, що нічого не розуміють, але коли побачили документи на квартиру, моментально прозріли. 

– Чекайте, а чого власницею є тільки Аліна? А наш Дмитро? 

Мамо, тату, це я запропонував оформити квартиру на дружину. Так буде чесно! Коли повернемо свекру свій борг, тоді й будемо претендувати на частку. 

Вони мало його поглядом не з’їли. Звикли жити на всьому готовенькому, добре, що їхній син виріс добросовісним і чесним чоловіком. 

Гени генами, а в кожного є вибір: бути порядною людиною, чи ні…

А як вважаєте Ви?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Коментарі

Sofia
Adblock
detector