Коли в нас з дружиною народилася донечка, ми були на сьомому небі від щастя. Всі лікарі переконували нас в тому, що ми ніколи не зможемо стати батьками.
Але ми ніколи не втрачали надії, знали, що все в Божих руках. І сталося справжнє диво.
– Вітаємо! Через 7 місяців у вас буде малюк.
Алінці я готовий був небо до ніг прихилити. Дружина, звісно, сварилася зі мною, казала, що дітей балувати не можна, але я не міг себе стримувати.
Попри те, що в моєї дівчинки було все, чого їй тільки захотілося, вона виросла дуже доброю і скромною дівчинкою. З 18 років влаштувалася на роботу, щоб не сидіти в батьків на шиї.
Я навіть спершу ображався, не розумів, для чого Аліні це – я ж можу забезпечити її усім! Але вона обіймала мене і казала:
– Татку, я ж тебе люблю не за подарунки! Та й до того ж, не все життя мені користуватися твоєю добротою. Пора дорослішати.
Я й оком не встиг змигнути, як наша принцеса виросла, стала дорослою жінкою і покохала.
Дмитро мені сподобався – спокійний і серйозний хлопець. Такому можна довірити мою дівчинку. Було одне лише “але” – забезпеченим кавалера доньки назвати точно не можна було.
– Аліночко, ти впевнена, що зможеш так? До скромного життя ти не звикла, – хвилювалася дружина.
– Мамо, ну, що ти таке кажеш. Я ж його кохаю, а це головне!
Донька й справді за 2 роки спільного життя зі своїм обранцем й словом не обмовилася, що їй важко, хоч вони й тинялися по орендованих квартирах.
Я не раз говорив сватам про те, що пора дітям подарувати квартиру, але вони все відтягували з цим рішенням.
– Ми поки не можемо собі цього дозволити. Наступного року обов’язково все вийде.
Дочекали до того моменту, коли стало відомо, що наша донечка носить під серцем малюка.
– Я не дозволю, щоб Алінка в такому положенні по чужих квартирах бігала.
Тоді я взяв все в свої руки, вибрав разом з дітьми квартиру і оформив всі документи на її купівлю.
Усмішка з обличчя моєї донечки не зникала ні на мить. Треба було раніше це зробити, а не вестися на порожні обіцянки батьків Дмитра.
Коли ми зібралися всі за спільним столом на новосіллі, зять не переставав мені дякувати за щедрий подарунок. Він навіть повернув частину коштів і сам оплатив ремонт в новенькому помешканні. Зробив усе, як моя доня хотіла.
А от його батьки і не збиралися повертати мені решту суми… Вміло вдавали, що нічого не розуміють, але коли побачили документи на квартиру, моментально прозріли.
– Чекайте, а чого власницею є тільки Аліна? А наш Дмитро?
– Мамо, тату, це я запропонував оформити квартиру на дружину. Так буде чесно! Коли повернемо свекру свій борг, тоді й будемо претендувати на частку.
Вони мало його поглядом не з’їли. Звикли жити на всьому готовенькому, добре, що їхній син виріс добросовісним і чесним чоловіком.
Гени генами, а в кожного є вибір: бути порядною людиною, чи ні…
А як вважаєте Ви?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!