– А чого ви так довго чекали? Виїхати раніше було неможливо? – випитувала я у жінки, яка приїхала з двома дітьми та сім’єю, що жили з ними по сусідству.
– Можна! Попри те, що ми були в окупації. З наших проривалися, виїжджали. Але ми без машини! Чоловік нас давно покинув. Він їздив на заробітки й знайшов там нове кохання. А я залишилась сама з двома синочками, яким було по року. Вони були такі голосисті, швидкі, ледь за ними встигала.
– Як у селі годиться – я тримала худобу: корову, свиню та курей. А біля хати великий город. То була важка праця, але ми з того жили. Та в перший день, як у наше село прийшли окупанти – почалося страшне. Живих корів не залишилося, а свиней повідбирали, причому у всіх сусідів.
– Ми їли те, що росло на городі й закрутки з погреба. А ті ходили й все брали, що хотіли. Бочку з огірками, бо закусували ними. А пили вони багато і часто. Найгірше було, те, що вони п’яними виробляли. Ми з дітьми ховалися під картоплею. Могли по пів дня лежали там і молились, щоб нас не знайшли. Страшно згадати!
Жінка допомагала мені накрити на стіл і нервувала так сильно, що не могла насипати борщ в тарілку, так руки трусилися. Я її обняла, ми постояли мовчки кілька хвилин. І продовжила.
– Якось вночі проснулася від гулу. Підскочила, побігла подивитися, що відбувається, бо страшно за дітей. Ми на підлозі спали, так надійніше. Дивлюся, вдалині горить сусідський будинок. Люди кричать, хтось плаче, їхній малий біжить в мою сторону. Вибігла, гукнула до себе. Хлопчик забіг, за ним усі інші прибігли. То їх батько сказав:
– У вас є 5 хвилин доки машину тихо прижену, а ви вдягайтеся!
Я й не питала куди й що. Хлопців за мить підняла, вдягнула, паспорт взяла, свідоцтва, 1370 гривень було. То тисячу дала на пальне сусіду, бо більше він не взяв, і поїхали. Страшно було і дуже тісно. Старший у багажнику, а малі всі біля мене. Всі кістляві, схудли за ці місяці, сидять на мені й від кожного руху машини боляче, а я радію. Бо всі біля мене. І мої, і сусідські. Вони ж дружили, то діти мені як рідні.
Їдемо, а я мовчки плачу від щастя і страху. Їхали тихенько, без світла. Сусід каже:
– Моліться, бо як побачать нас, то живими не залишимось. Але ми виїхали. На тому їхньому блокпості нікого не було. Мабуть, знову понапивалися і спали. Ну і добре! А коли ми їх минули, то по трасі сусід, як натиснув на газ, летіли так, що вуха від шуму закладало. Діти спали, а ми, дорослі, їхали мовчки. Я молилася, лиш би доїхати, де не так страшно!
Заходить чоловік з жінкою, сусіди. Сідають за стіл. Жінка заплакана, чоловік мовчазний.
– Куди далі? – питаю я.
– Та хто його знає. Поки їдемо до зведеної сестри усі, вона на західній живе, у неї правда місця дуже мало, однокімнатна, але сказала прийме усіх. А там далі видно буде. Повертатися нам нема куди. Як воно буде – не відомо.
На ранок у малих піднялася температура. Поїхала в аптеку, купила все необхідне. Залишила їх ще на день, бо вирушати з такими дітьми – погане рішення. Поки займалися справами, згадала, що тут житло пропонували, набрала перший номер. Вже вдень жінка з хлопцями поїхала автобусом.
Дякуючи вам, друзі, їй дали безплатне житло мінімум на три місяці. В селі. Ми допомогли чим змогли, бо з собою в них не було нічого. А ще зробили подарунок, від якого жінка плакала – купили у сусідів там, де вони житимуть, декількох курей в хазяйство. Домовились, щоб їм допомогли з картоплею на зиму і з дровами. Не пропаде. Вона не лінива і заради дітей гори зверне. То ж все буде добре.
І знову я в захваті від українців. Які ж ми щирі, добрі, як ми швидко відкриваємось до чужої біди. Як готові простягнути руку помочі, підтримати добрим словом, надати житло, обійняти. Ви неперевершені! Кожен з вас! І все буде Україна, бо у всьому світі є найкращі україночки та українці! Дякую Богу, дякую кожному, хто допомагає, кожному, хто наближає нашу Перемогу!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!