Мабуть, усі українці знають, що вересень — це місяць копання картоплі. Поки ще тепло та сухо, такий процес деяким навіть до вподоби. Однак згадую як мене з братом мама завжди змушувала прокидатися вранці та заохочувала до роботи. Пам’ятаю як тато завжди казав:
– Згадую як колись садили бульбу ледь не в плавках, так тепло було, а садили вже в куртках. А тепер що? Все навпаки!
– Так-так — погоджувалась із ним мама.
Тоді мама казала татові йти косити картоплиння, а я з братом мали завдання його грабати. Земля на нашому полі була важка, інколи доводилось багато полоти. Раніше ми картоплю сортували на три відра: маленьке відерце було на дрібну, середнє на насінну, а велике на велику бульбу. Тепер сортуємо на велику та малу. Вирішили полегшити собі життя.
Хоч який то нелегкий той процес копання бульби, але багато приємних та смішних спогадів є. От, наприклад згадую як мама кричала на мене з Романом, коли ми починали вар’ювати на городі.
— Як ви можете так лінуватися? Подивіться на Василька і Наталю, які самі, без допомоги батьків, з самого ранку пораються на городі! А ви чим займаєтесь? Чи не соромно вам? А он діти цьотки Каськи вчора все поле самі пропололи — ніхто їм не допомагав! Знайте, якщо ви не будете працювати краще, то замість вечірнього перегляду “Клону” ви будете бачити тільки город, кошик і картоплю.
Тоді ми трохи заспокоювалися і продовжували роботу. Я час від часу поглядала на викопані грядки, а брат вимірював кроками, скільки метрів нам ще потрібно, що ще більше дратувало маму.
Пізніше, коли ми я з Романом пішли вчитися в університет, мої батьки почали копати бульбу за іншою схемою Тепер кликали когось, хто має коня та орали поле ним. Ця робота мені подобалася більше. Збиралася ціла родина, сусіди, хто з відрами, а хто із сапками, мотиками та швидко всю картоплю визбирували. Потім накидали на купу в пивниці, накрили брезентом, щоб не зеленіла. А потім ми, сидячи на низьких стільчиках, перебирали. Це ж чудово! Можна й музику включити, щоб не нудно було — співали разом, розповідали анекдоти або просто розмовляли про різне. Тато любив обговорювати політику, а мама сусідів. Ну як же без цього?
Тоді я з братом повертались до науки в місто, а мамі з татом треба було тепер відпрацювати на городах у всіх тих, хто допомагав нам. Я казала, що вже б краще самі собі копали та й усе.
Тепер вже я стала господинею, однак картоплею практично не займаюсь, окрім збирання.
Чоловік сам садить за допомогою мотоблока, обробляє, прополює спеціальними пристроями та навіть знищує шкідників. Крім того, потім сам косить картоплиння, усе це згрібає та викопує картоплекопалкою. Єдине, чого ще не винайшли — картоплезбирача, тому цю роботу робимо ми з дітьми. Однак вони так, як і я в дитинстві, неохоче встають і кривляться, коли я їх рано буджу до праці.
— Я не люблю цю картоплю та не їм її! — зі сльозами на очах каже син,— чому я маю її збирати?
— А м’ясо ти їси? — запитую його я.
— До чого тут це?
— А як ти думаєш, чим свиней годують?
А тоді мовчки продовжує роботу. Коли набридає, починає вар’ювати разом з сестрою. І так воно мені нагадує мене в дитинстві, та тільки тепер я розумію свою матір.
Не витримую тих криків та кричу: — Досить вже балуватись! Хто картоплю збирати буде? Зараз розсердите мене і я заберу телефони на тиждень!
Наступні кілька годин картопля збирається в тиші та спокої.
Тепер я розумію, що не має значення яким способом копати картоплю, а ці останні теплі дні в році все одно були та залишаються картопляними днями.
А як у вас відбувається цей процес? Як ви називаєте картоплю: бульба, бараболя чи може мандибурка?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!