У дитинстві я надивилась фільмів про кохання до самої смерті і чомусь вирішила, що в мене також таке буде. Але доросле життя трохи зняло з мене рожеві окуляри і повернуло з небес на землю…
Перший рік мого заміжжя дійсно був казковим: Ілля дарував квіти майже щомісяця, брав на себе частину обов’язків по дому, влаштовував романтичні побачення… А потім воно все десь зникло.
Не можу сказати, що я розгубилась – ще до одруження читала про всі можливі кризи, які іноді спіткають молоді пари. Тому як тільки відчула погані знаки, взяла штурвал у свої руки. Тепер я звала чоловіка на різні побачення, влаштовувала йому сюрпризи і намагалась викликати в нього позитивні емоції.
Десь місяців шість отак бігала я довкола нього з усіх сторін, а результату – нуль. Тільки я втомилась і перестала відчувати до чоловіка хоч щось…
Тоді я зробила велику дурницю – завагітніла, що вберегти наш шлюб. Звісно, це абсолютно ніяк нам не допомогло.
Роки йшли, я все чекала, що ось-ось нарешті станеться щось таке, що переверне наші стосунки з ніг на голову. А скільки ж того чуда можна чекати? До старості?
Якось ми повертались додому з ресторану. Там я побачила молоду пару: вона виглядала неймовірно. Мабуть, через посмішку, яка ніяк не сходила з обличчя. А він дивився на неї такими закоханими очима, яких ще світ не бачив. Відкрив їй дверцята таксі, поцілував руку, побіг, щоб скоріше сісти поруч… 
А ми ледь пересували ноги, щоб дочовгати ті кілька сотень метрів додому, і жалілись одне одному на погане меню.
У цей момент я і зрозуміла, що чекати більше немає чого.
– Знаєш, якщо судилось – доля нас ще зведе. Та зараз ми просто мучимось. Живемо, як сусіди, а особистого щастя і на горизонті не видно. Може, досить уже? – запитала я чоловіка прямо посеред вулиці.
– Досить, – коротко відповів він.
Тут не буде якогось щасливого фіналу – ми розійшлись через кілька місяців. Ілля часто приїжджає в гості, щоб побавитись із донечкою. Я іноді заходжу до нього. щоб розповісти останні новини. Кожен із нас живе своє щасливе життя. І нарешті нам обом стало простіше.
Розлучення – не завжди про сварки, зради, прокльони та суд через аліменти. Іноді – це шанс жити нормально.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А як ви думаєте, можна розлучитись так, щоб лишитись у хороших стосунках?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!