Я вийшла за Остапа заміж, коли мала дитину від попереднього шлюбу. З батьком Христі розлучилася з великим скандалом та сварками, він не виплачував аліменти та не телефонував до доньки.
А через рік я зустріла Остапа. Спершу думала, що як тільки він почує про Христинку – то втече геть. Адже чоловіки бояться жінок з дітьми. Ще й жартома називають їх “з причепом”. Але Остап не такий. Він тільки посміхнувся, коли почув про донечку. Часто купував для неї якісь солодощі чи іграшки. Потім ми почали гуляти утрьох десь у парку чи ходили в кіно. Христинка ставилася до Остапа спершу насторожено, але потім полюбила його.
Правда, свати дуже холодно прийняли мене у родину. Ну я ж чудово розуміла, що пані Тетяна бажала для Остапа якусь гідну кандидатку. А не жінку з чужою дитиною, яка живе на орендованій квартирі та працює за копійки.
На щастя, Остап не слухався батьків та через рік стосунків зробив мені пропорцію. Він також запропонував переїхати до нього на власну квартиру та жити разом.
– Та вона хоче у тебе житло забрати, я впевнена, – підслухала я на кухні, як свекруха повчала чоловіка.
– Мамо, не мели дурниці. Оля моя жінка і все, Христю я люблю, як рідну доньку.
Потім я народила сина Сергійка. І тоді свекри дуже змінилися у поведінці. Вони ледь не щодня приходили до нас у гості, засипали онука різними подарунками. То принесуть великого ведмедя, то книжечки, то машинки на пульті керування.
Однак, увагу на Христю взагалі не звертали. Ніби вона була якимось декором у квартирі, а не дитиною. Максимум, що дарувала свекруха – це якусь шоколадку з АТБ на акції, а на дні народження давала 100 гривень. Мовляв, більше вони не мають з пенсії ні копійки.
Коли Христинка ще була маленька, то нічого не розуміла. Ну дали шоколадку – вона подякує та її з’їсть, подарували гроші – купить собі якусь гарну лялечку чи конструктор.
Але зараз Христинка вже пішла у 4 клас. І помалу все проясняється. Раз вона підійшла до мене після того, як у гостях були свати:
– Мамо, а бабуся з дідусем мене не люблять?
– Сонечко, з чого ти це взяла?
– Ну бо Сергійку бабуся Таня купила цукерки “Зоряне сяйво” та ще робота на пульті керування. А мені дала тільки вафельки “Артек” і навіть не поцьомала.
Христина почала дуже сильно плакати і я намагалася її заспокоїти. Пояснювала, що вона вже доросла і їй не потрібні іграшки, а від солодкого псуються зубки. Доньці образливо, що бабуся з дідусем навіть не забирають її зі школи та не ходять на виступи з танців.
Остап намагався достукатися до батьків що не можна ділити дітей на “моє” і “чуже”. Що Христя та Сергійко – то його рідні дітки і їх треба любити однаково. Пані Тетяна так слухає, що в одне вухо їй залітає, а в інше виходить. Може навіть при інших родичах назвати Христинку “ну та, вона”. Ніби на зло хоче принизити дитинку.
І от на Тетяни ми приїхали до свекрухи, якраз були іменини, хотіли привітати. Христинка з Сергійком зробили бабусі подарунок – власноруч з кольорового паперу вирізали листівку з квіточками та написали побажання. Свекруха дуже раділа та дала дітками по 100 гривень.
Але потім, коли ми сиділи за столом, вона покликала Сергійка:
– А ходи я щось тобі покажу таке цікаве та гарне, то буде наш секретик.
Свекруха відвела сина на кухню. І потім до кімнати прибігає син та розмахує купюрою у тисячу гривень:
– Мама, тату, дивіться, то бабуся мені дала. Я куплю багато шоколадок!
Христя дуже образилася та до кінця вечері сиділа собі в телефоні. Мені стало ледь не до сліз боляче за доньку.
– Остапе, я дітей більше до твоїх батьків не відпускатиму.
– Чому? Через ті гроші?
– Так. Це нормально давати Христинці 100 гривень, а Сергійку тисячу? Показово так, що це їх секретик. Ну ніби на зло хоче Христю принизити і показує, що вона їй не рідна.
– Кохана, але я вже говорив з батьками на цю тему. Ну не доходить нормально.
– То поясни не нормально, аби нарешті зрозуміли.
– Але з Сергійком вони хочуть бачитися і щось дарувати.
– Якщо купують щось Сергієві – то нехай те саме і для Христі візьмуть. Інакше не будуть бачити внука!
От як я ще маю говорити зі свекрухою? Я не змушую віддавати всю пенсію на свою Христю. Але треба бути такою безсердечною каргою, аби насміхатися над донечкою. Я взагалі не розумію, чому свекри досі не можуть полюбити Христинку. Вже стільки років минуло, треба нарешті змиритися з цим.
Або ж я просто не буду пускати дітей до них у гості. Менше нервів та скандалів буде. Аби свекруха потім не дивувалася, чого рідні стакан води на старості принести не хочуть.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!