Так на душі прикро, словами не передати. Є в мене сестра Надія, вона вже давно працює в Італії. Поїхала після розлучення з чоловіком. Діти тоді вже в університеті навчалися, її ніщо не тримало.
Я ж залишилась у рідному селі. Шлюб у мене вдалий, Дмитро проста людина, з ним легко. Хоча й живемо ми зовсім скромно. Побудувалися у мами у дворі. Маю трьох дітей. Молодшій Марині зараз всього 15 років.
Колись я хотіла теж поїхати на заробітки. А мама, чоловік, діти – усі були проти. Та і я переймалася, а що як цим зруйную шлюб? Та й діти ще досить малі були.
– Мамо, як ми всі без вас! Нам гроші не потрібні, головне, щоб ви поруч були!
Звичайно, мені було прикро, що я не можу забезпечити дітей так, як Надя. Але в нас насправді була дуже гарна сім’я.
Згодом захворів тато, його не стало за пів року. Сестра зовсім не допомагала, грошей на лікування не висилала. Мене це дивувало, та я не хотіла принижуватись і просити.
Згодом тата не стало, я намагалась увесь час допомагати мамі, бути поряд. Діти мої виросли самостійними, гарно навчалися, самотужки вступили на навчання.
Надя ж оплатила освіту своїх дітей. А згодом ще й допомогла синові бізнес відкрити, по квартирі придбала. А нещодавно вона приїхала додому, бо донька її заміж виходила. Вона не приховувала, що на весілля виділила величезні гроші. Самотужки розповіла це, коли до мами в гості приїхала. Я все очікувала, що вона дасть неньці якісь гроші. На власні ж очі бачить, що хату треба ремонтувати, та й ліки дорогі, мама не молода.
І тут раптом Наді дістала з гаманця аж 300 євро.
– Ось, це все, що наразі можу дати. Всі гроші дітям віддала.
– Але ж ти знаєш, як нам важко? Це дуже мало.
– А хто тобі не давав до Італії їхати. Ще й навіть не спитала, коли вирішила в мами у дворі будуватися. Що тепер і її хата тобі? От і шукай гроші.
Такого я не очікувала. Хіба Надя не розуміє, що не всі можуть поїхати на заробітки? Що поряд із мамою хтось має бути? Для неї ті 300 євро – копійки. А ми лиш на пам’ятник батька нещодавно видали тисячу доларів. Вона ні копійки не дала. А мамина хата в селі їй і задарма не буда потрібна ніколи. Це лише привід, так би мовити “відмазка”.
Не знаю, як надалі спілкуватися із сестрою? І мені дуже прикро за маму, вона ж переймається. Порадьте, як бути?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!