Сиджу я оце, доїдаю останній пиріжок з капустою і думаю: яка ж я була раніше… Навіть слова потрібного не підберу.
Пам’ятаю, як вчилася я на другому курсі, сталась зі мною дуже цікава пригода. Ми з дівчатами сиділи в барі, пили якісь коктейлі, танцювали, сміялися. Любили ми дуже такі гулянки тоді. А найбільше нам подобалося “ловити на живця”. Це коли одягаєш найкоротшу спідницю і очима виловлюєш якогось дядька, який за всі випиті коктейлі й заплатить.
І от якось я побачила, що задивляється на мене чоловік. Не скажу, що молодий, не скажу, що гарний. Але по ньому одразу видно було: гроші є. Підморгнула я йому пару разів, а той вуха і розвісив. Підсів до нас, купляв все, на що ми пальцем тикали. А потім ще й під гуртожиток усіх підвіз, щоб пішки йти не прийшлося. Таки ж зима, морози саме.
Погуляли ми з дівчатами, своєю історією з іншими поділилися та й забули вже за того нового знайомого. А через два дні його машина прямо під нашими вікнами з’явилася. Ми на другому поверсі жили, то я прямо з вікна йому й помахала. І якось все так закрутилося, що я й не втямила, як ми разом жити почали. Любові великої в нас не було, але ж я тоді була ще малою. 18 років, тільки від батьків вирвалася, життя ще не бачила. А він мені його в жменях приніс: подарунки дорогі, їжа хороша, поїздки – що ж ще для щастя треба?
Та одного дня наше щастя опинилося в небезпеці. Подзвонила до нас у двері жіночка якась. Підстаркувата, як я тоді думала. І такий концерт влаштувала!
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Я тебе дуже прошу, послухай мене. Ти ще дівчина молода, тобі ще жити й жити. А у нас з Вадимом двоє дітей, яких треба виховувати, яким світ треба показати. Не роби дурниць, не лізь у чужі родину здуру, – ледь не благала мене та дама.
А я на те все тільки чмихнула!
– А хто ж тобі винен, що ти вже така стара й негарна? Хіба ж я? Аби він тебе любив хоч трохи, то подарунками б мене не задаровував і на курорти б не возив. А так… Не знаю, що тобі й сказати. Ваш шлюб – дохлий номер. Ще трохи і я сама дружиною його стану, ясно? І не треба до нас більше ходити. Тільки перед сусідами ганьбиш.
Ох і пишалася тоді собою. А яка ж рада була, що все це тій нещасній жінці виказала… Вона ж пішла тоді, наче з хреста знята! Але ж хіба то мене хвилювало? У мене ж любов, життя триває!
Десь місяців зо три у нас із Вадимом усе було чудово. Подорожували, кохалися, він мені грошей багато давав. І так було доти, аж поки він мені не набрид. Чи то різниця у віці таки вилізла боком, чи що, а я прямо терпіти вже його не могла. І пішла.
Пару років я була сама, а тоді на роботі познайомилася з чудовим чоловіком. Гарний, молодий, розумний – ну прямо як із моїх мрій! Ми одружилися, через пару років у нас і донечка з’явилася. Здавалося, що ось воно – справжнє людське щастя.
От тільки почав мій коханий на роботі затримуватися, а грошей додому більше не став приносити. А тоді понеслося: жіночі парфуми, сліди помади на сорочці, дзвінки посеред ночі… Взяла я якось телефон чоловіка свого, а там такі фото, що мені аж згадувати соромно.
А дівчина гарна: молода, свіжа – прямо як я колись.
Наздогнала мене через стільки років карма. Розбиратися я ні з ким не хотіла. Знала, що мені та молода вертихвістка скаже. Тому забрала дитину й пішла. Сиджу тепер в мами, їм її пиріжки, шукаю нову роботу. Гроші закінчуються, що робити далі – не знаю.
Але я не жаліюся. Мабуть, таки я все це заслужила.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!