Ірина з Анатолієм одружилися ще 2 роки тому. Кохають один одного, двоє працюють, щоб щось надбати. Купили в кредит власне житло і помаленьку почали робити там ремонт, тому зараз живуть скромно, стараються кожну копійку відкласти. Вже трішки облаштували нове житло, переїхали та запросили родичів на новосілля.
– А квартиру-то двокімнатну взяли, – зауважила свекруха. – Що, невже у нас все-таки дитина буде?
Ірі не сподобалося те, що сказала свекруха:
– Навіть якщо буде дитинка, то “у нас”, а не “у вас” Маріє Олександрівно. “Ваше” вже виросло.
– Мамо, давай сьогодні хоча б не будемо про це, – похмуро сказав Толік.
Ось так один маленький діалог зіпсував увесь настрій та атмосферу за столом. В Іри серйозні проблеми з зором, і їй лікарі ще в підлітковому віці сказали, що вагітність може значно погіршити ситуацію. Звичайно, вона з того часу пройшла не один курс лікування, але до кінця видужати так і не вдалося.
Дівчина попередила свого майбутнього чоловіка про можливі проблеми ще перед весіллям, оскільки в дорослому віці лікарі підтвердили вердикт. Але Толік серйозно не сприйняв її слова:
– Мені взагалі зараз не до дітей, ми навіть житла власного не маємо. А ще весілля відіграти треба. Мене, до речі, це дуже хвилювало, якщо ти після весілля одразу дитину захочеш, адже мені ще треба на ноги стати, щоб потім сім’ю годувати. А далі будемо продовжувати твоє лікування, якщо нічого не вийде, то всиновимо дитину.
Від таких слів Іра не втримала сліз. Молоде подружжя нікому не розповідало про проблеми Ірини, а відсутність дитини пояснювали тим, що слід «пожити для себе» і заважає «квартирне питання». В той час вони винаймали житло.
В батьків вони категорично жити не хотіли, та й там не було куди іти: ні в Толіка, ні в Ірини місця на подружжя не було. Для Ірини заповітною мрією стали: велике двоспальне ліжко та кіт.
Перше-бо в рідній домівці спала на розкладному кріслі, а на орендованій квартирі – на розкладному дивані. А про кота – тому що не дозволяли раніше батьки, а потім – власники квартир.
– Що то у вас за сім’я така? Дітей треба народжувати, а не котів купляти! Та хіба у вас сім’я? – розійшлася свекруха.
– Мамо, тобі вже вистачить на сьогодні вина.
– Марія Олександрівна, не підіймайте голос на мою доньку. Святкуємо сьогодні новосілля, чому ви псуєте всім настрій? – батько Іри теж трохи перепив, але свою дочку в образу ніколи не давав.
От тоді свекруха і замовкла, а вона просто не знала, що Іра має проблеми зі здоров’ям, правда, після таких докорів подружжя вирішило їй нічого не розповідати, а то не знали, що очікувати від Марії Олександрівни.
– Сім’я у нас, – відповіла Іра твердо і впевнено, – справжнісінька, тому що ми один за одного горою. У вас теж була сім’я, коли Толін батько покинув вас з двома хлопчиками. І навіть те, що ви народили другу дитину вашу “сім’ю” не врятувало.
Повисло мовчання. Марія Олександрівна мовчки встала і пішла. Напевно, думала, що хтось за неї картинно кинеться, попросить залишитися, поговорити, але всі залишилися на своїх місцях.
Іра знала, що завтра свекруха вже буде скаржитися на неї Толіку, але їй було байдуже. Вони були самостійні й незалежні й мають право в житті робити так, як вважають за потрібне.
Що ви думаєте з цього приводу? Чи варто розповідати свекрусі про хворобу Ірини?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!