Гуляла якось миша по фермі та й побачила, що розклав фермер для неї отруту. Злякалась миша та й побігла іншим про страшну знахідку повідомити.
– А яке нам до тієї отрути діло? Ми ж не миші, такої гидоти не їмо! – відповіли їй вівця, кінь та свиня.
Поговорили вони про те та й забули. А через кілька днів забрів сусідський собака на ферму та й наївся отрути. Лишився він живий, але так йому очі пеленою вкрило, що кинувся на матір господаря ферми.
Так же він її вкусив, що злягла, бідна, з хворобою страшною. Так син за матір хвилювався, що будь-яке її бажання готовий був виконати. От і зарізав вівцю, як їй м’яса захотілося.
Думав, стане легше матері, відступить хвороба… Але ж ніяк вона не минала. Зібрались гості, аби навідати хвору. Накрив чоловік великий стіл та й заколов свиню, аби люду було що в рота кинути. А через місяць і коня на бійню здав, бо мати на той світ відійшла. Треба було швидко десь гроші брати.
А миша сиділа, дивилась на все те і думала: “Дивно, наче ж не і миші, а так швидко всіх скосило. І от яке ж їм до того було діло?”
Так воно і в житті: якщо ви думаєте, що всіх лихо зачепить, а вас мине, то не чекайте в майбутньому нічого хорошого. Бо немає в цьому світі чужих проблем.
Дуже актуальна притча, чи не так?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!