– А моїй мамі ж тільки хороші новини подавай. Бо в дітей її подруг усе гаразд, то як у мене може бути погано?

– Я послухала маму і зрозуміла, що й сама від того всього сильно втомилася. Думаю, що за таких умов взагалі дзвонити їй перестану,- розповідає тридцятип’ятирічна Софія, – якщо моє життя для неї – це суцільний негатив, то не буду її розчаровувати. Нехай шукає позитивні новини десь-інде. Хай і далі дивиться свій телевізор, слухає історії про чуже життя і тішиться розповідям про сусідських дітей. У них же все завжди добре. Не те, що в мене. Мені матір востаннє взагалі сказала, що втомилася від моїх скарг. Хоче, аби я їй тільки хороше розповідала. Ось і виходить, що це я її ще своїм життям розважати маю. А я що вдію, якщо життя не тільки з доброго складається? А з поганим що робити?

Жінка не лукавить. Останні кілька років у її житті й справді коїться щось незрозуміле. Те, у чому позитивного мало. Почалося все із хвороби чоловіка. Якось зовсім раптово він занедужав, тоді пішли ускладнення, а там і серйозний діагноз, з яким, на жаль, уже нічого не вдієш. Потім було дороге лікування і море клопотів.

Чоловік, до слова, єдиний із сім’ї Софії, хто мав постійну та прибуткову роботу. Зараз же такий формат праці для нього став неможливим. Слід шукати щось нове, але з подібним діагнозом ніхто не поспішає наймати новоспеченого працівника. Він навіть на підробіток влаштуватися не може, бо фізична праця йому категорично заборонена. От і виходить глухий кут.

До всього у певні дні йому ще й у лікарню навідуватися треба. Часто здає аналізи та проходить курси лікування за потреби. З таким графіком також далеко не заїдеш. За таких умов роботу йому не пропонують та й про хворобу не зможеш мовчати, бо майже одразу все стане явним. 

– А де ж тепер знайдеш роботу під себе? Та ще й з цілим багажем вимог до роботодавця. Тут вони свої умови диктують, – бідкається Софія.

Ось так Олег вже понад рік сидить без роботи та відповідно без жодного доходу. Працювати тепер змушена дружина. На роботі вона проводить майже увесь свій час. Іде рано, повертається пізно, ще й вихідний тільки один за всі десять днів. А інакше й бути не може. На що тоді жити? Навіть за умови безупинної праці Софії доводиться постійно собі у всьому відмовляти. А ускладнює ситуацію ще й іпотека, яку сім’я взяла на свою голову ще до того, доки чорна смуга не перетягла їхнє щастя. 

– Я вже так втомилася. Хочеться це все кинути. От продати б квартиру, повернути борги й на решту коштів орендувати маленьку кімнатку. Зате спокійніше на душі, а не оці метання туди-сюди. Але й сама розумію, що це не більше, ніж омана. Воно тільки здається таким простим. А на ділі просто залишимося з нічим. Без грошей та ще й без даху над головою. 

Ось так і виходить, що у Софії проблеми з фінансами, хворий чоловік та ще й за дитиною потрібен догляд. Син у неї ще маленький. Тільки в перший клас піде. А це, на хвилинку, знову чималі витрати. До всього і дитя хорошим здоров’ям не славиться. Малюк ще зовсім не годиться до навчання. Він тільки-но навчився розмовляти та має ще чимало мовних дефектів. За хороших умов Софія водила сина до логопедів та дефектологів, але це дало скупий результат. 

Усі їй постійно тільки кажуть почекати ще трохи, замість того, щоб розв’язати проблему сина. Обіцяють, що все мине, але пройшло вже стільки часу, а все, як було, так і залишається на своїх місцях: і проблеми, і обіцянки. Тому жінка поки вагається. Думає, чи слід віддавати сина до школи вже. Може, і справді ще трохи почекає.

На щастя, цьогоріч на 1 вересня дитині ще не буде повних сім років. Тож пів року різниці зараз спрацюють на користь сім’ї.

– Петрик поки в садок ходить. Хоч нас там теж не дуже привітно приймають. Але думаю, що зі школою буде ще гірше. Тому ми поки ще чекаємо. Рік пересидимо, а там побачимо. Якраз кілька днів тому говорила про це з мамою. Їй таке рішення не сподобалося. Ми тоді навіть суперечку почали. Вона наполягає на тому, що дитя вже готове до школи й втрачати аж цілий рік не варто. Я ж зі свого боку аргументую їй власне рішення.

Але та жінка ніби не хоче мене чути. Мама думає, що знає все краще, але вона рідко бачить онука, не знає його характер і навіть не вдавалася у його проблеми з вимовою. То про які поради може йтися? І так постійно. Я вже втомилася повторювати їй одне і те ж саме. Коли дітки йдуть до школи, то вміють рахувати, читати, по декілька віршів знають, а ми тільки розмовляти навчилися. Хіба це не показник того, що поки занадто рано?

Мама масштабних проблем не бачить. Вона взагалі про мої проблеми чути не хоче. А звинувачує у всьому мене. Каже, що з дитиною треба займатися. А коли я можу? Я постійно працюю.

– Вона постійно випитує мене, чи я йому читаю. Я брехати їй не збираюся. Кажу, що мені ніколи. У мене один вихідний тільки. І за нього стільки всього треба встигнути. Дитиною займається батько. А вона тоді на чоловіка перемикається. Його брудом поливає. Мовляв, отаке у нього виховання. Не дитину виростив, а Мауглі, якого й до школи віддати не може.

Софія тільки зітхає, хитаючи головою.

– А моїй мамі ж тільки хороші новини подавай. Бо в дітей її подруг усе гаразд, то як у мене може бути погано? А я їй і кажу, що не маю звідки взяти хороше. Я працюю по чотирнадцять годин на добу. Маю один вихідний. Хворого чоловіка та дитину. Іпотеку. Я сама цього вже не витримую, але мушу, бо крім мене більше нікому. Ще, якщо я скоро захворію, то взагалі не знаю, що з нами буде. На те мати тільки рота мені закриває. Каже, що я все перебільшую. Усі так живуть. І більше не бажає мене слухати. Нагадує, що моє ниття їй набридло. Вимагає хороших новин від мене. Так, ніби я все вигадую: хочеш хорошу казку, а хочеш погану. І смішно, і страшно. А вдіяти я нічого не можу.

Чи слід Софії ділитися всім з мамою?

Її матір поводиться як егоїстка?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Копіювання з сайту заборонене. Авторські статті захищені DMCA.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector