У місті, де я живу часто можна зустріти бабусь, які продають щось біля людних місць: пошти, банку чи просто десь на тротуарі. Я думаю, що таке спостерігається майже по всій країні.
Переважно це пенсіонери, яким зрозуміло чому бракує грошей. От вони і намагаються продати овочі зі своєї грядки, то якісь квіти чи навіть закрутки, чи одяг.
Я ніколи не звертав на таке уваги, ніколи не купував, бо ми з дружиною не їмо консервації. А просто так бабусі гроші не хочуть брати, не вважають себе жебрачками! Але одного дня я кардинально змінив свою думку.
Тоді моросив дощ. Я поїхав з дружиною у справах і кінцевою точкою була пошта. Люда хотіла відправити доньці посилку. Я чекав на неї у машині. Коли дощ перестав мені захотілось подихати і я з неї вийшов. “Напевно всередині черга”, подумав я.
І тут я помітив, що навпроти за метрів 15 сидить закутана у пальто бабуся з хустиною на голові. Перед нею коробка на якій акуратно розкладені банки маринованих огірків, кріп та часник. І ніхто до неї не підходить, усі йдуть по своїх справах. А вона бідна тре руками, щоб хоч трохи зігрітися.
– Може хоч того часнику у неї взяти? Все одно ж брати його на базарі чи тут. І я поволі, перейшовши дорогу підходжу і питаю по чому часник. А вона не реагує!
– Бабцю, добрий день! Скільки коштує часник?
– Ой! – похапцем підвелась та. – Гривень 20, прошу пана! Скільки вам покласти?
– Та давайте увесь! – радісно кажу їй. Як ззаду мене чую голос.
– Так, по чому у вас огірочки? – розважливо спитав чоловік у дорогому пальті.
– Ну скільки не жалко! Я сама закручувала, дуже смачні!
– Точно смачні? Тоді беру! А що тут у вас ще є! Беру все! – і підіймає усю ту коробку та розвертається в бік дороги, натискає на ключі і в його дорогій іномарці відкривається багажник.
– Куди ж він поніс це все, Боженько! – переживала бабуся.
– Не хвилюйтесь! Зараз повернеться. – а за мить чоловік вже простягав бабусі купюру номіналом в тисячу гривень.
– Синку, я не буду мати, як тобі дати решту! Це дуже великі гроші!
– Ну якщо решти нема, то мені вона й не потрібна. Ну, подякував, будь здорові! – обернувся і пішов.
Так я залишився без часнику, але мене це не засмутило. Я радів, що ми з тим чоловіком просто вирішили допомогти бабусі в межах своїх можливостей!
А ви купуєте щось на отак на вулиці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!