Три роки тому я поїхала в Берлін на заробітки. От ви нізащо не вгадаєте, яка була причина. Я вирішила втекти від доньки куди подалі.
Але ви не думайте, що я якась там погана мати і кинула дитину напризволяще. Ліля вже доросла, їй 27, має чоловіка. Але не голову на плечах!
Отож, ще років 10 тому я вирішила переоформити свою квартиру на доньку. Ми тоді ще жили у Івано-Франківську, Ліля вступила на 1 курс. Розуміла, що от треба доньці щось дати на майбутнє, і житло – то найкращий варіант. Тим паче, квартира на 3 кімнати, простора, недалеко до озера та парку.
Взагалі, це колись була ідея покійного чоловіка. Лілі тоді було 15 чи 16, коли його не стало. Коханий мав проблеми з серцем, ми робили декілька операцій. Але, на жаль, Бог забрав його до Раю. Так ми з Лілечкою залишилися удвох. І донька стала моєю розрадою, єдиним промінчиком для щастя.
От всі ці роки я старалася подбати про неї. Оплачувала репетиторів, хотіла дати гідну освіту, купувала гарний одяг. Ну а хто ще про неї потурбується, як не я?
Але зараз розумію, що то просто була найбільша помилка у житті. Картаю себе, що взагалі вирішила переписати квартиру на доньку, чесно!
3 роки тому Ліля почала зустрічатися з одним хлопцем, Андрієм. Я бачила, що у них все серйозно і діло йде до весілля. Тому оформила документи на Лілю, зібрала речі та поїхала в Берлін. Дуже зіграло на руку, що знала мову і мала родичку.
Планувала рік-другий там попрацювати та відкласти гроші собі на окрему квартиру. Але майже три місяці я віддавала євро доньці – вона залізла у борги через весілля. Адже молодята забронювали великий ресторан за містом, сукню від дуже модного дизайнера, кортеж з дорогих іномарок на прокат. Я віддала майже 5 тисяч євро. Гадала, що половину свати хоча б повернуть чи зять. Але ні! Ніхто мені ні єврика не дав.
Я вирішила за це не згадувати. Ну то дитина, єдина донька. Ті гроші не конче були потрібні. Час від часу висилала їм продукти, якісь ще речі. У Берліні досить довго живе моя двоюрідна тітка, вона пустила до себе пожити, домовилася за роботу.
Ще до Великодня до мене зателефонувала донька у Вайбері. Вони вирішили до свят зробити ремонт у всіх кімнатах – від кухні та ванни до спальні та балкону. Мало того, що винесли всі меблі, то ще зняли паркет та шпалери. Загалом, квартира нагадувала звалище якесь, чесно.
– Тут ми поставимо новий холодильник, а тут буде телевізор. А у ванній ми поставимо душ.
– Доню, але холодильник я купила декілька років тому, він ще нормально працював. Могла хоча б якусь техніку залишити. А ти все на смітник винесла.
– Мамо, мені то барахло не потрібне. До речі, вже завтра має прийти бригада, вже почати ремонт. То коли ти гроші мені на картку перекинеш?
Тоді я так очманіла, що декілька секунд мовчала.
– Що? Які гроші, Лілю? Ти вже заміжня жінка, у тебе є чоловік, чого він тобі не оплатить ремонт?
– А що мій чоловік має до квартири? Андрій навіть не прописаний. Він сам сказав, що на чуже житло ні копійки не дасть. Дякую на тому, що допоміг все те барахло знести до смітників.
Добре, що у мене розрядився телефон і ми закінчили так розмову. Я сіла на ліжко і чомусь почала гірко плакати, от не могла в собі нічого тримати.
Дуже розчарована поведінкою Лілі. От вона не розуміє, що вже доросла жінка і повинна піклуватися про добробут сама? І що її чоловік не повинен у мене сидіти на шиї.
Поки Ліля та Андрій переїхали жити до свахи, Василини Павлівни. Але донька щодня скаржиться на свекруху, дорікає, що через ремонт не може нікуди переїхати. Навіть взяла кредит, аби мати як майстрам платити.
З одного боку, мені, як матері, шкода Лілю. Але вона сама винна у своїх проблемах.
От зараз я їм дам гроші на ремонт. І вона точно не заспокоїться. А раптом ще дитину народить? Та я на цих заробітках душу Богові віддам.
А для себе коли я жити маю?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.